Як ведеться пошук “найбільш вмотивованих” 

Знову на  сайті новин – повідомлення про загиблого на війні. Знову горе увірвалося в чиюсь оселю, вбравши її в траур, рясно вмивши слізьми і наповнивши жіночим лементом. “Боже, змилуйся над нами — бо йдуть кращі з кращих”…

Оті кращі з кращих, як можна судити з майже щоденного скорботного переліку, походять переважно з сіл і містечок – там, мабуть, процес мобілізації (зараз не веду мову про тих, хто зголосився добровільно) відбувається оперативніше. І з меншими небажаними ускладненнями для тих, хто ним займається.   

На фото – просте, відкрите обличчя хлопця з “глибинки”.   Скільки не вдивляюся в нього, не можу виявити, чому в отаких комісія воєнкомату (точніше, ТЦК СП – територіального центру комплектування та соціальної підтримки) виявляє “більшу мотивацію” захищати Україну, ніж у тих, хто нині продовжує жити цілком мирним комфортним життям. Коли іноді проходиш повз фітнес-центр і бачиш там, за вікном, самозадоволені й самовпевнені фізіономії, то навряд чи з’явиться думка, що вони наполегливо готуються до того, щоб ефективніше  захищати свою країну. Радше  виникне запитання, чому вони тут, в той час як їхні ровесники, а то й старші за них нерідко гинуть на фронті. Як не крути, виходить , що полягли наші звитяжці й за те, щоб оця публіка продовжувала насолоджуватися життям (фітнес-центри – далеко не найгірший прояв цього). Ага, пригадую, хтось ще недавно наполегливо поширював думку, що на передову “повинні йти лише вмотивовані воїни”. Саме від них, мовляв, там буде користь. Даруйте, але подібний підхід можна було б сповідувати, якби Україна за своїми людськими ресурсами була більш-менш рівною росії. Це далеко не так, і рано чи пізно проблема комплектації ЗСУ мала постати невблаганно гостро. Отому, напевно, вручення повісток де завгодно і коли завгодно є звичною практикою. Цікаво, однак,  чи у всіх наших громадян призовного віку є однакові можливості удостоїтися уваги співробітників територіального центру? Навряд – це суперечило б гидотним неписаним правилам, які міцно утвердилися в нашому соціумі. І які нездатна змінити й війна. Нашуміле нещодавно у соцмережах вихваляння представниками “золотої” молоді (визнаними “непридатними до служби”) відпочинком у Франції – яскраве тому підтвердження. Водночас довелося нещодавно бачити, як двоє патрульних та ще й у супроводі військового з автоматом вручали на пожвавленій міській вулиці повістку худючому як жердина кандидату в армійський стрій. Мабуть, така форма сповіщення є більш прийнятною (і вже напевно – безпечнішою) для уповноважених осіб, ніж відвідини неформальних зібрань молодих бовдурів, яких ще називають “тітушками  – там недовго й “нарватися” на щось…Отож, виходячи з наших реалій та менталітету, не можна виключати, що наше споконвічне правило наявності “рівніших серед рівних” і тут виявлятиметься сповна. І зовсім не виключено, що  у мешканця якогось села  оті морально-вольові якості та мотивація можуть під час отого самого  “ретельного вивчення” виявитися значно вищими, ніж у його “мажорного” співгромадянина. Настільки вищими, що нададуть йому священне право  вирушити в зону бойових дій. Ну, а отой “невмотивований” мажор вже якось перебиватиметься тут – в фітнес-центрах, компаніях собі подібних…

Напад ординців з північного сходу очищає наше  суспільство, робить його  чеснішим, поряднішим і більш відкритим? Права і можливості рядового громадянина зрівнялися з правами і можливостями “крутої” публіки? Ми стали жити за законами моралі й справедливості?

Не варто надто довго ламати голову над відповідями – просто озирніться навколо…

Ігор Дуда

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram