Як українці святкували Водохреща 100 років тому

6 січня, за новим календарем, Україна відзначає одне з найдавніших християнських свят – Водохреще. Цього дня ми вшановуємо таїнство Хрещення Ісуса Христа. Завдяки РБК-Україна, ми можемо порівняти сучасні святкування з тими, що відбувалися сто років тому, і дізнатися, які традиції збереглися до наших днів.

Незважаючи на швидкоплинність часу, деякі традиції залишаються незмінними. Водохреще – одне з таких свят. Щорічно, незважаючи на мінливість погоди, тисячі людей прямують до водойм, щоб взяти участь в обряді освячення води. Якщо зима видалася морозною, то на річках і озерах з’являються справжні льодові шедеври – величезні хрести. Віряни ж, наповнивши посудини цілющою водою, несуть її додому, щоб очистити свій дім і душу. Адже, за віруваннями, водохрещенська вода наділена особливою силою, здатна зцілити тіло і зміцнити дух.

Традиція вирізання льодових хрестів на Водохреще сягає своїх коренів у глибину століть. Етнографи ще в середині минулого століття зафіксували цей дивовижний звичай, особливо поширений на Закарпатті. Віряни вважали, що місце, де вирізали такий хрест, набуває особливої енергетики. Червоний колір льоду, отриманий завдяки буряковому соку, символізував жертву Христа. А ялинка та хвойне гілля нагадували про вічне життя.

Обряд освячення води збирав біля водойми велику кількість вірян. Після молитви, як заведено, священник тричі опускав у воду срібний хрест, після чого вона вважалась освяченою.

У деяких регіонах освячення води супроводжувалося не лише молитвою, а й гучними пострілами з вогнепальної зброї. Цей звичай сягав ще козацьких часів.

“Коли архімандрит уперше занурював хрест у воду, козаки одночасно гримали таким залпом, що від того удару аж земля стогнала. А глядачів укривав густий дим, мов пітьма… Заспокоївшись на кілька хвилин, поки розвіювався дим, а настоятель ще раз занурював хрест у воду, козаки знов стріляли, цього разу скільки кому заманеться”, – записав колись козацькі свідчення історик Дмитро Яворницький.

Звичай народжений на Запорізькій Січі, згодом перекочував на інші землі України. Свідчення цього знаходимо навіть у хроніках початку ХХ століття: на Київщині селяни відзначали Водохреще пострілами, а в самій столиці під час урочистої літургії на березі Дніпра влаштовували справжній артилерійський салют.

Газетні публікації початку ХХ століття дозволяють нам зануритися в атмосферу святкування Водохреща у Львові. Тисячі людей збиралися на Площі Ринок, щоб стати свідками цього величного дійства. Хоча колись головним місцем для освячення води була Богоявленська церква на березі Сороки, згодом традиція перенеслася на центральну площу міста.

Чи купалися наші предки в ополонці?

Сьогодні купання в ополонці на Водохреще сприймається як невід’ємна частина святкування. Проте, якщо заглибитися в історію, то побачимо, що цей звичай не завжди був таким поширеним. Однак етнографічні дослідження свідчать про наявність цієї традиції у деяких регіонах України. Зокрема вони стосуються Волині, Поділля, Середнього Подніпров’я, Закарпаття та Буковини.

Ще у середині XIX століття видатний український вчений Олександр Потебня зафіксував цікавий звичай – купання хворих дітей в ополонках на Водохреще. Люди вірили, що йорданська вода має цілющу силу. Подібні спостереження зробив і Павло Чубинський, який зауважив, що на Канівщині парубки не лише купалися в річках, а й брали участь в обряді освячення води.

Священник та етнограф Михайло Зубрицький у своїх працях згадував про традицію купання українців у крижаній воді на Водохреще. Люди вірили, що цей обряд принесе духовне очищення від гріхів, яке дарує здоров’я тілу і душі.

“Коли рано освятиться на річці вода, миються люди і друляють одні других в воду; хто більше у воді скупається, тим здоровший буде”, – писав Зубрицький.

Незважаючи на заборони радянської влади, віра в цілющу силу йорданської води збереглася серед українців. Після здобуття незалежності традиція купання в ополонці відродилася, але вона й досі не є масовим явищем.

Йорданська вода творить дива

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram