Військовою кухнею 82 батальйону 105-ї бригади тероборони ЗСУ на сході України завідують двоє кухарів – Олег та Роман. Обидва з їжею «на ти». Олег родоміз Рівненщини, до повномасштабного вторгнення займався ресторанним бізнесом. Роман з Тернопільщини, був кухарем підчас строкової служби в армії. Чоловіки розповіли «Суспільному» про свою роботу, меню військових та їхні кулінарні вподобання.
У бліндажній кухні повітря саме по собі збуджує апетит – пахне рибою та свіжою зеленню. Військовослужбовець Олег варить макарони, потім їх промиває і скидає у великий казан:
Перегляньте також:
- Історія Кия – столичного юриста, який служить пліч-о-пліч з тернопільськими тероборонівцями
- Юрій та Анатолій – двійнята з Тернопільщини що пліч-о-пліч воюють у ЗСУ
«Сьогодні макарони у нас, смажена рибка, салатик. Суп з фрикадельками на перше, смачний з зеленню. Аби приготувати такий повноцінний обід треба години три, щоб було гарно, якісно. Я вже просто свій, вже 20 років займаюся цим. У мене свій ресторанний бізнес і кейтеринг. Зараз жінка займається цими справами якось з Богом, вона розуміється на цьому вже».
На запитання журналіста, чи можна подивитися що є в каструлях, він відповідає:
«Та дивіться, будь ласка. Можете й спробувати разом з усіма, там вже страви винесені».
Тим часом, за іншим столом Роман перемішує салат у великій мисці:
«Зелена цибулька, помідори, сир і сметанка. Такий домашній салатик робимо. Хлопці таке люблять. Якщо є м’ясо лишнє, то робимо і шашличок хлопцям, і барабольку на вулиці жаримо, маємо мангал. Так що тут не так, як в ресторані, але жити можна. Все залежить від продуктів, які продукти доставляють, таке ми й робимо. Різноманіття є. Але до всього треба душу вкласти, щоб воно смачне було, бо так-сяк, то воно не вдається добре. До війни я був будівельником, строкову службу теж поваром. І тут призвали та й знову через 30 років мусив згадати те все».
Їдальня хлопців – невелика, але надзвичайно затишна. Стіни прикрашені прапорами і дитячими малюнками, над довгим столом з лавами ікона з зображенням “Тайної вечері”. На полицях у контейнерах печиво, вафлі, цукор, чай і кава.
На обід починають сходитися військові. Капелан ПЦУ, отець Степан накидає собі суп:
«По дві фрикадельки?» — запитує священик.
«Та скільки візьмете», — відповідає Роман, — «Ні в чому собі не відказуйте».
Капелан намагається зловити лише дві фрикадельки, але в черпак потрапляє більше:
«Чекай, бо вони все лізуть і лізуть, ти розумієш», — жартує священник.
«Вимкни світло, вони на світло лізуть», — коментує військовий за столом.
«Одним словом три я взяв», — каже капелан.
«Добре, я записую: “Капелан — три», — підхоплює жарт кухар.
За словами Романа, на їхні з Юрієм кулінарні здібності військові не жалілись:
«Прийшов сюди боєць до нас, пообідав і так зразу каже: “Якби я знав, що так гарно готують тут, дають їсти, я б раніше прийшов воювати».
Коментарі
