Я його знайшов

Я його знайшов.

Багато років тому, коли я навчався на першому курсі ЛНУ ( заочна форма), я дуже любив смакувати хот-догами: сосиска, булочка, капуста, кукурудза, морква, майонез і кетчуп. Ми вибігали голодні між парами з головного корпусу і за кілька десятків метрів на куті стояв намет, де продавали ці хот-доги. Ще одна точка була через дорогу на вулиці Січових стрільців.

Гммм… Я досі пам’ятаю той смак. Булочка гаряча, ти ковтаєш все, запиваєш колою, випалюєш цигарку ( так, я тоді на жаль палив) і біжиш знову на пари.

Місцеві не розуміли того вайбу. Ці піжони носили бутерброди з ковбасою з дому і палили сигарети ” по штучно” із запахом кави чи одеколону. Капітан Блек, якщо не помиляюся називались вони.

Коли в нас було більше часу, ми йшли в кафе біля ринку, що неподалік театру, а там давали дуже смачні млинці і підливу грибну. Теж файно, але ці хот-доги, вони мені навіть снилися, коли я покинув Львів.

Пройшло чимало років, я одного разу гуляв біля університету, згадував зухвале і юнне життя першокурсника. Хотів купити хот-доги, але їх вже там не було.

Взагалі у Львові з’явилося дуже багато кіосків з цією галімою шаурмою. Беее…

Я вже думав, що втратив ці хот-доги назавжди. Але недавно прочитав, що в центрі міста є заклад, який робить омріяну мною їжу.

Приходжу туди і кажу: “Ви робите хот-доги, які були 15 років тому”? Пані відповідає, що так. Я їй розказую свою історію і вона мені на радощах приготувала ось такий хот-дог. Дивіться на світлину.

Я його їв 15 хвилин. Смакував, насолоджувався і знову поринав спогадами у юність.

Якщо цей допис прочитає моя лікарка, дуже прошу пробачення. Я знаю, що таку їжу мені не можна їсти, але ж зрозумійте, мрія.

Я так довго шукав його, думав, що втратив. Проте знайшов і з’їв.

Хто дочитав до кінця цей текст, то хочу сказати: “Мрії здійснюються, навіть через роки”.

Михайло Ухман