Чотирнадцятий день 2015 року. Середа. Новий рік, Василія Великого. Десятий день без інтернету. // Із самого ранку неймовірна, жахлива новина про смерть друга нашої сім”ї. Кожного разу смерть це – таїнство, незрозуміле тому незбагненне людям. Це те, що не хочеш приймати та з чим не хочеш миритися. Ніяк не можна зрозуміти як людина, яка ще вчора жила, їла, спала, ходила на роботу, смажила котлети й думала про власні плани на літо, нині бездиханно лежить у гробі. На землі їй уже нічого не потрібно. Має значення тільки те, що вже з нею відбувалося раніше. Ми так часто живемо майбутнім, своїми мріями та фантазіями про те, що має з нами статися, що дуже рідко нам вистачає розуму подумати,що цього майбутнього може не бути – «Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?…» (Лук.12:20)
Не хочеться говорити не зовсім приємні речі, але з кожним із нас неминуче станеться так, що одного «чудового» дня не ми будемо обирати собі тур в Європу на літній відпочинок, а наші родичі обиратимуть для нас та замість нас дизайн труни та місце на кладовищі. Для нас хтось обиратиме труну. Уявляєте? Сьогодні ти живеш та радієш цьому життю в міру можливостей, звісно, а вже завтра – прийде час давати звіт про витрачені таланти. В цьому сенсі будь-яка людська смерть не тільки жорстока, але й нелогічна, неочікувана, раптова. Ми молимося, щоб Господь уберігав нас від «наглої кончини», хоча знаємо, що будь-яка «кончина» для людини «нагла» – несподівана. Ще, здавалося б, зовсім трохи, щоб укладені в справу таланти почали приносити прибутки. Ще небагато. Ось-ось, і можна буде починати прощатися з цим світом. Але Господь каже інше – людино, твій час вичерпано. Кінцева станція. Час покидати цей вагон. Приїхали…
Тому, християнин дивиться на феномен смерті зовсім не так, як дивиться на нього безбожник. Як багато ми встигли зробити добра людям, які живуть поруч? Коли я розшифровував свої проповіді, то здивувався своєму слову-паразиту. В мене навіть не слово, а ціла фраза. Я часто говорю про: «ставлення людини до самої себе та тих, хто поруч неї». Насправді, це настільки важливо в богослівї, що складає саму суть Євангелії. Ви можете не читати «Добротолюбія», нічого не тямити в «умній» молитві чи древніх чернечих уставах. Це не перекреслює вашого християнства, чи навіть Православ’я. Але коли ти вже починаєш хамити не тільки чужим, але й своїм – це вже явний сатанізм. Це здається так все просто, що мені кожного разу навіть ніяково розповідати про це людям. Хочеться думати, що академіків не потрібно вчити таблиці множення. Але, як показує досвід, іноді саме академіки що пам’ятають двадцять знаків числа Пі після коми, або в оригіналі читають Гомера, не можуть зав’язати правильно шнурки на взутті чи одягнути таку сорочку, яка б хоча б здалеку пасувала до всього іншого одягу. У стосунках із Богом так не буває. Не можна перейти на новий рівень власного духовного життя та здоров’я душі, якщо успішно не подолав попередній рівень.
До речі, є така книжка – «Ліствиця» Святого Іоана Синайського. Серед іншого, вона розповідає не тільки про те, що людина може та повинна наблизитися до Бога, але й нагадує, що це сходження можливе тільки коли ми будемо крок за кроком долати свої пристрасті, починаючи з найменшої. Духовне життя це не казино, в якому можна «зняти банк» просто тому, що вам пощастило. Звісно, Бог любить усіх і кожного, і бажає щоб усі прийшли до пізнання істини. Але він не хоче і не буде спасати людей насильно, оминаючи їхні власні бажання та волю. Я коли вчора був інвалідом на візку, то сам не дуже міг кудись поїхати. Але коли я попросив, то мене повезли інші люди. Це, здається, дуже доречний та відповідний приклад того, що на мові богословів зветься «синергією» – дві волі об’єднуючись дають єдиний результат. Одного мого бажання поїхати на тому клятому візку було мало, щоб я поїхав. В мене було надто мало сил та здоров’я. Так само й людина сама, без Бога спастися не може. Ніхто з людей, починаючи Пресвятою Богородицею та закінчуючи останнім грішником, наприклад, мною *все таки це мій щоденник*, спасти свою душу без Христа не може. Наша провина перед ним настільки велика, а просимо ми в Нього так багато, що це з самого початку виглядає абсолютно неадекватним проханням. В нашому, звичайному житті звернутися з подібною пропозицією ми б могли тільки або до повних ідіотів, або до людей, які нас люблять більше, за самих себе.
Перший приклад ми зустрічали коли папуаси міняли справні коштовності – золото та діаманти на блискучі буси та дзеркальця, а другий, – коли рідні батьки жертвують власним життям заради спасіння своєї дитини. Це, насправді, величезна рідкість. А про протилежні випадки, коли діти жертвують своїм життям заради батьків, я взагалі не чув. Зрештою, якби хтось здоровий та сильний мене на тому візку потягнув насильно туди, куди я не хочу, то ні в нього, ні в мене не було б з цього великої радості. Насилля – це завжди злочин. Як страшно вмирати! Як страшно знати, що завтра тебе не буде. Як страшно складати іспит не підготувавшись. Правда нашого життя полягає в тому, що світ складається з грішників, які думають, що вони праведники та праведників, які думають, що вони грішники. Тому, будьмо обережні. Повірте моєму гіркому досвіду – впасти до землі простіше, ніж здається на перший погляд.
***
Радість Нового року зробила мені хіба посилка з «Духу та Літери» з новими (для мене) книгами. Цілих десять неймовірних книжок з богослів’я! В процесі вивчення я буду їх все більше анонсувати. Неймовірна робота всього кількох людей. Ні офіційні Московський, ні Київський патріархати нічого настільки якісного не видають. От, що значить «мирянське апостольство». Ці люди, в принципі, без Церкви обійдуться, зате Церква без них аж ніяк. Все що «офіційне» в Церкві – керується дияволом. Не сумнівайтесь. Бачите, люди, які одночасно носять вериги, але не пускають до своїх монастирів жіночу стать, явно десь помиляються. Якщо не в духовному настрої, так у логіці. *смайлик*
***
А ще, я дуже тішуся, що знаходжу в собі сили та натхнення вести щоденник. Я так часто про це тут повторюю… Але, це правда. Останні дні настільки емоційно насичені, що поточні переживання наче «затирають», заслонюють собою якісь попередні події. Але трохи погортавши записи вони наче знову оживають та стають реальністю. І ще один аспект. Я впевнений у тому, що чимало людей хочуть пізнати мене краще. Або, просто дізнатися який я насправді. Бувало таке, що мене прямо питали, чи я: «той самий Заплетнюк, про якого вони так багато чули?» . Традиційно я відповідаю, що так, це я, але насправді я зовсім інший, ніж про мене розповідають. А ще, я обов’язково кажу, що багато кращий, ніж іноді здається на перший погляд *смайлик*. Гортаючи цей щоденник, я вірю, чимало людей зможуть скласти про мене більш об’єктивне враження. Зрештою, я й сам записуючи свої думки, дізнаюсь про себе багато нового *смайлик*.
Перегляньте також:
- Герой Павло Савка назавжди повернувся додому на Тернопільщину
- Новий СТАЛКЕР? Та ні! Нова базова військова підготовка
