Вибори у смартфоні починаються не з виборів

Тестування у Верховній Раді голосування з персональних пристроїв — це значно більше, ніж технічне рішення на випадок повітряної тривоги. Це ще й психологічна підготовка суспільства до самої ідеї голосування зі смартфона. Бо далі виникає дуже просте запитання: якщо депутат може ідентифікуватися і проголосувати з планшета, то чому цього не може зробити виборець?

Але між цими двома речами — принципова різниця. Голосування депутата є відкритим: ми маємо знати, хто натиснув «за», хто «проти», а хто утримався. Вибори ж мають бути таємними.

І головна проблема тут навіть не в серверах, хакерах чи криптографії. Головна проблема — відсутність кабінки. Кабінка на виборчій дільниці гарантує, що людина голосує сама: без начальника за спиною, без роботодавця, без родичів, без того, хто купив голос і хоче перевірити результат.

Смартфон такої гарантії не дає. Система може перевірити особу, але вона не може перевірити, чи голосує ця людина вільно. І саме тому парламентський експеримент варто сприймати не лише як технічну новинку.

Сьогодні суспільство звикає до того, що голосування з телефону — це нормально. А завтра аргумент буде дуже простим: депутати ж так голосують, то чому не можемо ми? «Держава у смартфоні» цілком закономірно веде до наступної ідеї — «вибори у смартфоні».

Тому сперечатися про їхню безпечність треба не тоді, коли у «Дії» вже з’явиться кнопка «Проголосувати». Тоді може бути пізно.

Тарас Савчук