Річниця Дня Народження тараса Шевченка знову викликає його з небуття. Саме з “небуття”, тому що повноцінним буттям у національній свідомості народу назвати це важко.
Чи задумувались ми над тим, ЩО пересічна публіка, яка живе в Україні знає про наших найбільших українських світочів – Тараса Шеченка, Івана Франка, Лесю Українку? Про їхні складні долі, про їхню титанічну працю, про той гігантський художній та інтелектуальний спадок, який вони залишили своєму народові?
Перегляньте також:
Адже всі ці три постаті є особистостями світового рівня – і не лише як літератори, а як філософи, історики, публіцисти і фольклористи. Лише за їхніми творами можна вивчити епоху і суть українства. Один Франко залишив понад сотню томів надрукованих робіт. Леся – з її відточеністю і філігранністю поетичних рядків, філософською глибиною поем – є однією з найцікавіших у літературі свого часу. Універсалізм Шевченка, його пророчість і глибина у відображенні світу робить його унікальним.
Тому коли я бачу такі малюночки, я не знаю, чого більше – шкоди чи користі від таких зображень і текстів. Розумію задачу деяких “культурних ідеологів” – осучаснити наших геніїв, зробити їх ближчими і зрозумілішими.
Однак, дивлячись на цей маковий віночок, на руки Тараса, покриті модними татуюваннями і бандуру, яка асоціює його з рок-музикантом, на червоні штани, позичені у молодого Олега Скрипки, я розумію всю ступінь цього блюзнірства – зробити з наших класиків таких собі хіпстерів, героїв популярних коміксів. А заодно вихолостити внутрішню суть особистості і нав”язати зовнішній стереотип. І вже юне покоління весело виспівує пісеньку “Дууми, думи мої дууми…”, навіть не здогадучись про існування іншої класичної і глибинної версії цього твору. А навіщо пам”ятати?!
Так, упізнаваність у сучасному світі стає головним фактором навіть у виборі президентів країн. Саме вона, ця клята пізнаваність, заміняє буквально все – інтелект, громадську позицію, внутрішню суть людини з її ідеалами. Ім”я і обличчя – це головне у цьому світі. Усе інше – несуттєво. Форма повністю поглинула зміст.
Людство смикають за ниточки медіамагнати світу – і воно робить все, що забажається сильним світу всього.
І де вже в цьому, до краю задуреному світі, знайти місце, аби справді відкрити книжку когось із вищеназваних класиків – і просто спромогтися зрозуміти рівень таланту, суть їхньої епохи, боротьбу особистості з пануючими стереотипами.
Так, зрозуміти це важко – значно простіше намалювати отакий плакатик і скомпілювати факти “на потребу дня”. Саме те робили з Шевченком у революційні часи пробудження нації, саме це робили у радянські часи, саме це роблять з ним і сьогодні – вульгарно і безсоромно адаптуючи до своїх ідеологічних потреб.
Мені дорікнуть, скажіть спасибі, що хоч таким чином візуалізують Шевченка та інших класиків у свідомості народу, а могли б узагалі про них не згадувати.
Я частково погоджуюсь, тому особливо й не звинувачую ні в чому таких креативних ремісників, що творять отакий кітч – вина за це лежить на всьому українському суспільстві – а особливо на його керманичах, які не розуміють, не надають відповідного значення культурному фактору розвитку країни.
А можливо навпаки – вони виконують чиюсь програму одурманення і обезличення народонаселення, відбираючи у нього високі національні орієнтири. Або, навпаки, опускаючи їх до рівня дешевих коміксів.
І те, і інше – і нестерпно, і неприпустимо, бо це крайнощі.
Правда – як завжди, має бути десь посередині і вона значно глибша і складніша.
З Днем Народження, наш Генію, вибач, нас, убогих!
Анатолій Матвійчук
P. S. Прошу, прочитавши, не перепощувати, бо тим самим ви популяризуватимете текст, що під картинкою. А він відповідає суті цієї лубочної картинки.
Коментарі
