Із режисером – постановником Тернопільського обласного драматичного театру ім. Тараса Шевченка, народним артистом України В’ячеславом Жилою ми зустрілися перед репетицією музичної комедії «Ніч перед Різдвом», за повістю Миколи Гоголя. Ця постановка користується незмінним успіхом серед глядачів. У репертуарі театру вона уже понад двадцять років. Цьогоріч, у період традиційних зимових свят, глядачі знову матимуть можливість переглянути її. В’ячеслав Миколайович каже, що попри війну в Україні, люди потребують чогось казкового та містичного, що дарує надію у перемогу світлих сил над темними. Окрім того, у виставі багато гумору, який завжди був притаманний українцям. А ще – пісень, танців та курйозних веселих сцен.
Дуже важко знайти матеріал для театральної постановки на різдвяні свята. Тому працюємо із класикою, яка містить елементи фольклору, звичаєвих традицій та легенд українського народу. І без постановки «Ніч перед Різдвом», за повістю Миколи Гоголя, нашу зимову театральну афішу важко уявити. Вона улюблена серед наших глядачів, бо дає їм можливість пірнути у справжню магію Різдва. А під час війни, завдяки гумору, ще й допомагає пережити цей складний час та випробування, які нам випали. Зрештою, «Ніч перед Різдвом» – це величезний шмат етнографічної та культурної історії України, пронизаної любов’ю, коханням, гумором та надією. Завдяки цьому, мабуть, вистава стала довгожителькою у театрі, змінюється лише акторський склад та режисерське втілення. У виставі також багато яскравих декорацій, костюмів, пісень та танців.
– До свят театр підготував ще одну виставу «Пекельна спокуса». Це сучасний різдвяний мюзикл про Різдво за вашою п’єсою.
– Так, це одна із найсвіжіших постановок. За основу я взяв традиційний український Вертеп. Сюжет побудовано на українських традиціях та фольклорі: уся нечисть, яка є у нашому світі, намагається перешкодити святкуванню Різдва, до якого готується сучасна молодь. І, насправді, сюжет дуже актуальний, адже ми бачимо, як сусідня країна – агресорка, котра стала державою зла, намагається знищити нас, нашу історію та культуру. Проте додам трохи оптимізму нашим глядачам – щасливий кінець у виставі буде! Без нього просто не буває Різдва. Думаю, ця постановка стане такою ж улюбленою, як і «Ніч перед Різдвом».
До слова, актори, які виконують головні ролі у «Пекельній спокусі», універсальні, вони володіють неабиякими вокальними даними, адже на сцені доводиться багато співати. Вони майстерні у хореографії, у виставі чимало танцювальних моментів. І хоча знайти таких всебічно обдарованих акторів не дуже просто, ми можемо ними похвалитися. Серед виконавців – Заслужені артисти України Олександр Папуша, Андрій Малінович та Євген Лацік, Ігор Наконечний та Сергій Бачик, актриси Юлія Хміль, Наталка Черненко, Наталя Олексів, молоді акторки Катерина Папуша та Мар’яна Гураль. Акторський склад той самий, що й у виставі «Ніч перед Різдвом», але там, щоправда, задіяна уся трупа театру. Це теж унікальний випадок.
– Що змінилося у репертуарній політиці театру з часу повномасштабної війни в Україні? Знаю, що багато режисерів обережно ставляться до постановок про війну, вважаючи, що вони можуть бути тригерними для глядача, тому віддають перевагу п’єсам, які легкі для сприйняття.
– Скажу відверто, ми розглядали декілька п’єс сучасних авторів про війну в Україні. Але до роботи їх не взяли. Чому? Вважаю, потрібен час, щоб українські драматурги глибше переосмислили цей матеріал, бо він, направду, дуже складний. Окрім того, сьогодні люди дуже чутливі до сприйняття таких речей на театральній сцені, воно їм сильно болить, рани свіжі. А ми хочемо у цей надскладний період дати їм натомість надію та віру, що усе буде добре, бо так воно і буде! А важкої для сприйняття інформації їм і так вистачає у житті, на телебаченні, радіо та інтернеті. Навіщо підсилювати негативні та важкі людські емоції? До слова, я нещодавно був у Польщі, тамтешні театральні директори розповідали, що найбільший запит у польських глядачів також має комедія, хоча вони при цьому щиро переймається війною в Україні.
– Війна змінила наше життя, пріоритети та цінності, а як вона вплинула на вашу глядацьку аудиторію? Чи не втратили люди інтерес до театру? Хто ходить зараз на ваші вистави?
– Бачу, що до нас багато приходить внутрішньо переміщених осіб. Одним подобається те, що ми робимо, їм цікаво, а є такі, яким байдуже. Це залежить, звісно, від менталітету, рівня культури та виховання. Театр не може змінити людину, але він спроможний зробити її добрішою та кращою. Серед глядачів також багато військовослужбовців, які ідуть до нас, щоб хоч на якийсь час зануритися в інший світ, де немає стільки болю та горя. Як на мене, війна підсилила інтерес до театрального мистецтва, адже це світ яскравих та світлих емоцій. До слова, я не згадав ще одну виставу «Мауглі»( за Р.Кіплінгом), яку готують до зимових свят наші молоді актори. Це історія про перемогу добра над злом, на нашій сцені вона буде вперше. Режисер – постановник Оксана Левків, режисерка з пластики Наталія Олексів, костюми – Ірина Складан. Вони актори, але уже вдруге на нашій сцені звертаються до різдвяної постановки, торік вдало пройшла прем’єра казки «Аладдін» за їхньою участю. Сценографія – Юрія Кошіля та саунд дизайн Максима Мацегоріна перенесуть малят у світ джунглів, де малий Мауглі пізнаватиме сенс життя й виборюватиме місце в товаристві.
– В’ячеславе Миколайовичу, вас називають справжнім знавцем комедії на сцені. З чим пов’язане таке жанрове уподобання?
– Усе просто, як не крути, сучасний глядач віддає перевагу комедії. І це, насправді, один із найскладніших жанрів, який не усім під силу поставити на театральній сцені. Тут потрібне відмінне почуття гумору, естетичний смак, відчуття міри, це єдиний жанр, який каже правду про людину. І робити це слід обережно, щоб не нашкодити. У драмі усе простіше, там персонажі, зазвичай, «прилизані», у них забирають недоліки, негативні риси, а в комедії людей показують такими, якими вони є у житті. Проте показати людей справжніми, то і є найскладніше завдання для актора та режисера. Так уже склалося, що інші театри найчастіше запрошують мене ставити саме комедії, бо у ній я можу розкрити свій потенціал найповніше. Це жанр, якому притаманні арт- терапевтичні властивості, котрі можуть допомогти побороти втрати та відпрацювати травми. І це часом допомагає краще, ніж візит до психотерапевта. Погодьтеся, люди навіть під час війни хочуть радіти життю, можливо навіть більше, ніж у мирний час, коли ми усе сприймали, як належне. Звісно, у моєму доробку не тільки комедії, а поставив я загалом понад 100 вистав. Проте найбільшого успіху, треба визнати, принесли саме такі постановки.
– Коли закінчиться війна і в Україні нарешті буде мир, яку п’єсу Ви, як режисер, хотіли б побачити на своєму робочому столі? Який літературний матеріал може зацікавити?
– Ніколи про це не думав, але із задоволенням поставив би добротну п’єсу про любов, яка перемагає усе на світі.
– А війна у тій п’єсі має бути?
– У цій п’єсі має бути щастя, бо це те, за що ми зараз боремося! У творчому доробку режисера Тернопільського обласного драматичного академічного театру ім. Тараса Шевченка, народного артиста України В’ячеслава Жили – понад сто вистав, серед яких «Калігула» А. Камю, «Ревізор» М. Гоголя, «Політ над гніздом зозулі» Д. Вассермана, «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого, «Мазепа» Ю. Словацького та б. і. Заслужений діяч мистецтв України. Лауреат всеукраїнських та міжнародних фестивалів. Педагог із 15-річним стажем. Незважаючи на такий потужний доробок, В’ячеслав Миколайович каже, найважче – працювати в умовах війни, бо до цього ніхто не був готовий. Тому треба творити, дарувати людям оптимізм та віру, що війна не назавжди!
Розмову провела Анжела Шова.
CITY LIFE BUSINESS Тернопіль
