Встигнути та врятувати: фронтовий медик Артем Підлісний
«Встигнути та врятувати» — так можна описати роботу бойового медика. Для тернопільського поліцейського Артема Підлісного, відомого як Потап, це не просто слова. На фронті кожна хвилина важлива, і його рішення можуть врятувати життя побратимів.
До повномасштабного вторгнення Артем служив у роті поліції особливого призначення Тернопільщини. Коли сформували стрілецький батальйон, йому запропонували стати бойовим медиком.
«Спершу вчилися і набували досвід самостійно, безпосередньо на бойових. А коли закінчилась ротація, поїхав на двомісячне навчання від Нацгвардії. Після спеціалізованого курсу отримав військово-облікову спеціальність медика і з цього розпочалася моя служба по лінії медицини», — розповідає він.
Фронтова практика відрізняється від будь-якої теорії. Навчання у Німеччині дало знання, але тут доводиться діяти, коли евакуація неможлива годинами. Турнікети, переливання крові, перев’язки — усе має працювати швидко і точно.
«Бойовий медик — це товариш, психолог і той, хто завжди допоможе. Фактично, це емоційно найстабільніша людина. А ще він повинен мати холодний розум і робити свою справу навіть пори те, поранений, наприклад, просить послабити турнікет. Ти нікого не слухаєш, працюєш сам, за потреби, залучаєш когось на допомогу й постійно супроводжуєш бійця аж до евакуації», — пояснює Потап.
Кожен вихід важкий і небезпечний. Потап бере бронежилет, автомат, боєкомплект, їжу, воду та медичний наплічник вагою понад 45 кг, де — усе для стабілізації поранених.
«Кожен поліцейський, який виходить на бойовий вихід, повинен мати з собою аптечку укомплектовану під себе. Персональна аптечка повинна бути у кожного, Вона знаходиться на одному рівні зі зброєю та амуніцією», — додає він.
Перший вихід на фронт Артем пам’ятає до деталей: на Торецькому напрямку двоє поліцейських потрапили під атаку FPV-дронів. Разом зі снайпером Маком він долав 2,5 км під вогнем, ризикуючи власним життям, щоб надати допомогу. Один із поранених мав тяжкі травми, але вижив завдяки швидкій допомозі.
Найбільше смертей трапляється під час переміщень між позиціями, а не в бою.
«Найстрашніше — заїхати на позицію і виїхати з неї», — зазначає Потап.
Сьогодні Артем продовжує рятувати життя, і його мрія — повернутися до роти поліції особливого призначення та навчати нових медиків, передаючи власний досвід. Кожен його день — боротьба за життя іншого, і кожен врятований боєць — доказ того, що його місія надзвичайно важлива.