Врятував двох поранених під загрозою атаки дронів: Владислав Польський став Героєм України

29-річному військовослужбовцю Владиславу Польському присвоїли звання Героя України. За кілька днів до цього він здійснив ризиковану евакуацію двох важкопоранених українських бійців, які залишалися на відкритій місцевості під загрозою атаки російських дронів.

Владислав Польський, відомий серед побратимів за позивним «Тічер», нині служить у 475-му окремому штурмовому полку «CODE 9.2». Пише Правий Берег.

Поранені залишилися посеред відкритої місцевості

Того ранку троє українських бійців виконували бойове завдання в населеному пункті. Вони просунулися вперед і зачистили кілька ворожих позицій, однак згодом їх помітили російські військові.

Двоє українських воїнів зазнали важких поранень.

Уночі для їх евакуації відправили наземний роботизований комплекс. Але на світанку російський FPV-дрон наздогнав платформу та вивів її з ладу.

Поранені залишилися пристебнутими до пошкодженого комплексу посеред відкритої місцевості. З розвідувального дрона командування бачило, що обидва живі.

Та час ішов. Сонце піднімалося, а нового удару можна було чекати будь-якої миті.

«Або зараз, або ніяк»

Інший роботизований комплекс був готовий виїхати, однак рухався надто повільно — близько десяти кілометрів на годину.

Владислав Польський наполягав: чекати вже не можна.

«Або зараз, або ніяк», — сказав він.

Отримавши дозвіл командира батальйону, Владислав вирішив їхати сам. Він не хотів посилати на цю ділянку когось зі своїх підлеглих.

Бронежилет залишив у машині, щоб без додаткової ваги швидше вискочити з пікапа, перетягнути поранених і виїхати.

Пікап він розігнав до 160 кілометрів на годину.

Усе зайняло менше хвилини

Дорогою Владислав не думав про ями чи міни. У голові тримав лише одне — як під’їхати, забрати поранених і вивезти їх живими.

Коли він дістався до бійців, обидва були при тямі, але майже не розуміли, що відбувається. Як бойовий медик, Владислав говорив із ними та пояснював кожен свій рух.

Одного воїна він підняв і затягнув у пікап. Другий зміг підповзти ближче й підтягнутися сам.

Уся евакуація на місці тривала менше хвилини.

Щойно Владислав зачинив кузов, у рації закричали, щоб він негайно від’їжджав. На пікап уже заходив російський дрон, у повітря піднімався FPV.

Вони встигли.

«Ще хвилин 10–15, і все було б сумно», — згодом зізнався Владислав.

Від моменту удару по роботизованому комплексу до евакуації минуло лише 30–40 хвилин. Поранених доправили до шпиталю. Обидва були у важкому, але стабільному стані.

«Чужих нема»

Владислав Польський не знав врятованих бійців особисто. Вони служили в інших ротах і не були його підлеглими.

Але для нього це не мало значення.

«Немає значення, чиї вони: чужих нема», — каже військовий.

Для «Тічера» це була далеко не перша евакуація. Раніше разом зі своєю групою він допоміг витягнути близько двадцяти поранених — усіх живими.

Колись поранення дістав і сам Владислав. Тоді під обстрілом побратим кинувся йому на допомогу. Згодом було поранено вже того воїна — і Владислав уночі вирушив забирати його. Побратима вдалося врятувати, він продовжує службу.

Від учителя — до командира штурмової роти

До повномасштабної війни Владислав Польський працював учителем у Запоріжжі.

У 2022 році він довів дітей до завершення навчального року, а потім добровільно пішов до війська.

Починав службу рядовим стрільцем. Після поранення працював в евакуаційній групі, став бойовим медиком, командиром відділення, згодом — командиром взводу, а пізніше очолив штурмову роту 475-го окремого штурмового полку «CODE 9.2».

Тепер Владислав Польський має звання Героя України. Побратими кажуть: він заслужив його своїми вчинками задовго до офіційного указу.