Володимир Щербицький – ворог держави, який народився в УНР

На цій світлині ви бачите Володимира Щербицького разом із Леонідом Брежневим у Дніпропетровську у 1959 році. І, от якраз Володимир Щербицький, який від самого початку був протегований секретарем з ідеології ЦК КПРС Михаилом Сусловим, довгі сімнадцять років зросійщував (тоді ще – радянську) Україну. І за всю свою довголітню історію Україна не знала більш настирного русифікатора, аніж цей.

Зрештою, це й не дуже дивує, оскільки Володимир Щербицький народився у робітничій родині на українській землі але у вкрай зрусифікованій, на той час, Катеринославській губернії УНР.

І, аж на тобі… За короткий час отой ніби-то непоказний з виду катеринославець сягнув таких висот, що на піку його кар’єри сам Леонід Брежнев будучи у своєму кабінеті сказав Щербицькому: “…Ось місце, яке ти займеш після мене”. І, як тоді вони собі планували, за кілька тижнів на листопадовому Пленумі партії Леонід Боежнев ніби-то мав оголосити Володимира Щербицького своїм наступником. Але у ніч на 10 листопада 1982 року ота мрія московського генсека, канула у Лету і за кілька днів його (генсека) повезли на артилерійському лафеті по Красній Площі.

А згадав я про Володимира Щербицького лише тому, що він особисто причетний до одного дуже цікавого і промовистого інциденту, який трапився у Львівській області у 1972 році.

А справа була так: у ніч на 9-те травня у селищі Стебник біля самого підніжжя Карпат хтось у двох місцях: на території калійного заводу і на місцевому клубі вивісив два червоно-чорних прапори УПА.

Виявилося, що це був місцевий мешканець і водночас абітурієнт Львівського державного університету імені Івана Франка, Роман Калапач. Того ж дня Володимир Щербицький, будучи одразу проінформований про цей інцидент, тут же дав розпорядження по лінії КДБ зробити стосовно цього стебниківчанина Романа Калапача усе те, що у таких випадках робить ця спецслужба (дивіться статтю Олега Бажана на цю тему, покликання на яку подаю у коментарі нижче).

І, наостанок: дехто вважає, що Володимир Щербицький буквально в останні роки своєї каденції почав змінюватися. Наприклад, що ніби-то він міг бути причетним до ратифікації Женевської конвенції про комбатантів, згідно з якою такі збройні формування як УПА визнавалися воюючою стороною і не переслідувалися у цивілізованих державах.

Не до кінця мені зрозуміла роль Володимира Щербицького у прийнятті у 1989 році Закону про мову. Знаю лиш одне: майже одразу після отого вищезгаданого питання із “женевською конвенцією” Володимира Щербицького було знято з посади Першого секретаря ЦК Компартії УРСР.

А шістнадцятого лютого 1990 року якраз за пару днів до свого 72-ліття, Володимир Щербицький застрілився зі свого карабіна, хоча офіційною версією вважається цілком інша…

Микола Бандрівський