“Синя каска Майдану”… Устим Голоднюк неодноразово з’являвся на відеозаписах трагічних подій на Майдані. У ніч з 29 на 30 листопада 2013 року він захищав студентський Майдан від “Беркуту”, за що поплатився розбитою головою. В криваві дні лютого він постійно знаходився на передовій, йшов у бій та витягував поранених. Щоб не лякати інших людей, він просив повідомляти про небезпеку через пароль: “Небо падає”.
Перегляньте також:
- За рік Тернопільські поліцейські відшукали 199 зниклих дітей
- Свічка пам’яті: Чому важливо вшановувати жертв Голодомору
Устим загинув 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській від пострілу снайпера у скроню. А сьогодні, 11 вересня 2015, в Івано-Франківську відкрився перший в Україні музей Героїв Небесної Сотні. На відкриття закладу приїхав батько Устима – Володимир Голоднюк. Журналістам Станіславського Телебачення вдалося з ним поспілкуватись.
– Пане Володимир, що для Вас означає відкриття музею Небесної Сотні в Івано-Франківську?
– Відкриття музею… Для мене це важливо як і для кожного з батьків, родин Героїв Небесної Сотні, братів, сестер. Важливе увіковічнення пам’яті цього безпрецедентного героїчного вчинку.
Мені здається, що це дуже важливо і для маленьких патріотів, які підростають. Це є приклад патріотизму, щирого, мабуть унікального в світі і от такі музеї потрібні. А те, що він відкрився у Франківську, в колисці патріотизму, в бандерівському місті – це для мене гордість, щастя. Я вдячний організаторам, всім, хто долучився до цього.
– Розкажіть про хід розслідування злочинів на Майдані.
– Слідство зараз не триває. Воно зупинилося наразі і мабуть не при цьому керівництві міністерства внутрішніх справ і прокуратури воно буде розкрито…
– Яка причина зупинки розслідування?
– Ну це треба запитувати, мабуть, в Петра Олексійовича. Мабуть треба запитати, тому що це прикро, що гинуть люди. Не важливо хто ці люди. Загинув Бузина, був розстріляний. За два тижні заявили, що розкрили його вбивство. Оперативно спрацювали, молодці! Але від 30 листопада 2013 минуло майже 2 роки, а злочин не розкритий і не покарані ті, хто побив студентів. Навіть ця дрібничка, це був ще не сильний злочин, який дав поштовх Майдану – і це не розкрито. А розстріл Небесної Сотні? Мені здається це справа принципу нашої держави. Перед світом ми зобов’язані його розкрити і ми не розкриваємо. На мою думку це просто жах. Але це моя суб’єктивна точка зору. Я минулого року Петра Олексійовича в очі це запитував на місці розстрілу Небесної Сотні. Я кажу: Петро Олексійович поясніть вони – Герої України чи ні? Чому до сих пір нічого не зроблено для цього? Чому до сих пір потрети наших рідних стоять в болоті? В центрі, в серці України? В болоті стоять, немає меморіалу! Не можуть зараз поставити цей меморіал – дайте волю людям, вони його поставлять! Або хоча б поставте якісь підставки для цих портретів, щоб вони не були мокрі. Президент не соромиться ставати на коліна перед цими портретами, робити скорботний вигляд. Йому не соромно, Президенту такої великої держави. А мені соромно, що в нас такий Президент.
– Ви казали, що родичі Героїв Небесної Сотні готові найняти іноземних детективів для розслідування злочинів на Майдані. Чи пішло Вам на зустріч керівництво МВС та ГПУ?
– Ця ідея знівельована! Терабайти, терабайти пам’яті відео- та фотоматеріалів! Я як колишній працівник міліції не уявляю собі, як можна не розкрити цей злочин. Мені просто не вкладається в голові. Є злочини неочевидні – там проводять різні заходи, розшукують, винюхують. А тут очевидні злочини: є фотографії вбивць, є прізвища, є розроблені плани розстрілу, де знаходилися снайперські групи поіменно, хто давав команди – і до сих пір триває розслідування! Це парадокс. Звичайно, якби були найняті зараз іноземні детективи вони б розкрили злочини і це був би плювок в обличчя влади, яка не спроможна сама цього зробити.
– Чи допомагає держава родинам загиблих на Майдані?
– Нам не потрібна допомога. Нам потрібне нормальне ставлення. Мова не про гроші. Нашим рідним дали звання Героїв України. Це почесне звання. За цим почесним званням надано певні пільги. Але краще це не треба було озвучувати, або не робити таким чином. Нещодавно ввели постанову і ці пільги відібрали. В батьків, які втратили годувальників, в рідних, які втратили своїх близьких, відібрали ці пільги. А беркутятам, які цих людей розстрілювали, ці пільги залишили. Ну от не складається цей пазл в моїй голові. Я не розумію цих дій, для чого це робиться? Сором! Не розходиться в цих пільгах, але не озвучуйте цього, що ви надали пільги, а потім їх забираєте. Мені соромно було, коли в один місяць мені прийшов рахунок вдвічі більший від попередніх. Я приходжу, кажу – чому? А мені відповідають – з Вас зняли пільгу. Це був плювок мені в обличчя. Мені не потрібно цієї пільги, я ще молода людина, я спроможний собі заробити. Але це не ставлення, про яку допомогу йдеться? Мені не потрібно від них нічого.
