Ціле століття віддаляє нас відтоді, коли відійшов у вічність визначний етнограф, фольклорист, публіцист, педагог, дід головного командира УПА Романа Шухевича (Тараса Чупринки) — Володимир Шухевич.
Перегляньте також:
- “На щиті” додому на Тернопільщину повертається захисник Дмитро Самосюк
- Нові можливості ЗСУ: як ракети ATACMS змінюють хід війни
У ті далекі квітневі дні 1915-го його соратник — адвокат, відомий діяч кооперативного руху Євген Олесницький у некролозі без гіпербол оцінив характер і діяльність цієї непересічної особистості: “…минувся нам чоловік щирого, гарячого серця, сильного чистого характеру, залізної волі й енергії, а передовсім чоловік діла, яких дуже небагато між нами, який свій активний патріотизм маніфестував не фразами, а цілим рядом довершених діл в хосен (на користь. — Р.Я.) рідного народу”. Володимир Шухевич народився 15 травня 1849 р. у селі Тишківцях Городенківського повіту на Прикарпатті у багатодітній сім’ї священика Осипа Шухевича. Він пройшов випробування навчанням у Коломийській, Станіславській та Чернівецькій гімназіях, де панував вірнопідданський дух, а відтак дисципліни, що будили національне “я” — українська мова, література, історія, — викладали абияк. Через непокірний характер юнака з академічної гімназії у Львові забирають до війська. Служив у Будапешті, Відні й Львові.
Саме в цих містах Володимир Шухевич торував шлях до вищої освіти і науки. І лише в 31-річному віці його номінували професором реальної школи у Львові, де працював аж до виходу на пенсію 1913 р., навчаючи учнів зоології, математики, ботаніки, мінералогії, геології, фізики й математики. Та Володимир Шухевич не обмежив своє життя уроками — його громадська енергія вихлюпувалася через край. Як педагог він розумів: дітям, щоб протидіяти ополяченню, потрібне видання рідною мовою.
Тож деякий час редагував журнал “Дзвінок”, який виховував учнів на найкращих творах української літератури, знайомив з етнографічною спадщиною народу. Упродовж десяти років був також редактором журналу Українського педагогічного товариства “Учитель”, у якому друкувалися матеріали про виховання дітей. За участі невтомного редактора товариство видало серію дитячих книжечок, які оцінив Іван Франко. Не забував В.Шухевич про інтереси дітей і працюючи і у виконавчому органі товариства “Просвіта”. Видав тоді читанку для дітей “Веснянка” і книжечку “Дещо про здоровля…” Мабуть, не знайдеться такого тодішнього українського товариства, де б Володимир Шухевич не був організатором або активним членом. Його неодноразово обирали до керівних органів Наукового товариства імені Т.Шевченка, був навіть заступником його голови.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рекламний бізнес Шухевича. Майбутній командир УПА був успішним підприємцем
Упродовж восьми років, з 1896-го до 1904-го, очолював товариство “Руська бесіда”. Разом з Іваном Франком, Михайлом Грушевським і Осипом Маковеєм розробив новий статут організації, залучив до її лав нових членів. Відомо, що товариство “Руська бесіда” створило перший у Галичині професійний театр, для якого В.Шухевич добирав репертуар, рецензував вистави у пресі, допомагав наддніпрянським театрам в організації гастролей Галичиною. Але театр — не єдине дітище “Руської бесіди”. 1891 р. з ініціативи членів організації було засновано хорове товариство “Боян”. В.Шухевич керував ним протягом 12 років. При “Бояні” діяли музична школа і бібліотека. Аналогічні товариства виникли у Перемишлі, Коломиї, Снятині, Станіславі (нині — Івано-Франківськ) та інших західноукраїнських містах. А 1905 р. за порадою В.Шухевича композитор Микола Лисенко заснував товариство “Боян” у Києві. Здійснилася мрія славного львів’янина про те, як настане час, коли “зійдуться-з’їдуться “Бояни” з обох берегів кордону та ушкварять всіма сполученими силами якусь грандіозну програму”… А коли 1901 р. святкували 10-річчя товариства, В.Шухевич запропонував створити “Союз співацьких та музичних товариств” (що й було зроблено приблизно через два роки). А вже цей “Союз…” зорганізував першу українську музичну школу — Вищий музичний інститут у Львові.
А невдовзі сам “Союз…” було перетворено на Музичне товариство імені М.Лисенка у Львові. Колосальну увагу В.Шухевич приділяв етнографічним дослідженням, організації виставок і музеїв. Він вивчав Гуцульщину ще з молодості, з 1873 р., під час ботанічних поїздок Карпатами. Педагога і науковця вразили надзвичайно колоритний побут, фольклор і народне мистецтво гуцулів. Переконливим результатом його багаторічних пошуків стала п’ятитомна монографія “Гуцульщина” (1899–1908). У ній досліджено практично все — господарські заняття, народні промисли, їжу, одяг, обряди, вірування, пісні, приказки, перекази, загадки, народну медицину гуцулів. Як зазначає історик Петро Арсенич у книжці “Рід Шухевичів”, Володимир Шухевич “перший серед етнографів описав всі музичні інструменти гуцулів — скрипку, цимбали, флояру, денцівку, дримбу сопілку та інші”. За цю працю його було обрано дійсним членом Наукового товариства імені Т.Шевченка, членом Австрійського товариства народознавців та членом Етнографічного товариства Чехії. Він зібрав чимало гуцульських виробів для різних виставок та музеїв. 1887 р. на виставках виробів домашнього промислу у Львові й Тернополі гуцули демонстрували свій одяг і фрагменти весілля на конях.
Згодом за гуцульські експонати на рільничо-промисловій виставці у Кракові Володимира Шухевича нагородили срібною медаллю. Минуло небагато часу — і на промислову виставку у Відні (1890 р.) етнограф надіслав понад 300 виробів гуцульського домашнього промислу. Ця колекція мала неабияку популярність. А організовану В.Шухевичем 1894 р. виставку гуцульських виробів у Львові відвідав сам цісар Австро-Угорщини Франц Йосиф I. Невтомний і скрупульозний дослідник долучився до створення багатьох музеїв Галичини. Десять років поспіль був членом ради Промислового музею у Львові, а 1901-го з допомогою В.Шухевича в ньому створили окремий відділ експонатів з Гуцульщини. Цей інтелігент з великої літери брав участь у створенні й розбудові музею Наукового товариства імені Т.Шевченка, а також Українського національного музею, засновником якого був митрополит Андрей Шептицький. Володимир Шухевич передав цьому закладу етнографічні збірки з Покуття й Гуцульщини — гончарні вироби, писанки, вишивки, чимало етнофотографій. І навіть у власній віллі у Львові він облаштував кімнату як музей гуцульського мистецтва!
Коли на початку Першої світової війни, 1914 р., Львів зайняли російські війська, і більшість українських діячів покинули місто, Володимир Шухевич нікуди не виїжджав. У зверненні до графа Шереметьєва він просив не нищити українських культурно-освітніх та економічних закладів, не переслідувати УГКЦ, українську мову. Це розлютило окупаційну адміністрацію. Поліція почала шукати сміливця, але дружина Герміна надійно сховала чоловіка. І все ж переживання й застуда спричинили недугу, від якої Володимир Шухевич помер 10 квітня 1915 р. Його педагогічні, науково-етнографічні здобутки залишили помітний слід в українській історії.
Крім того, Володимир Шухевич з дружиною Герміною, яка стала непересічною діячкою емансипаційного руху жінок, виховали п’ятьох дітей — справжніх патріотів, які вплинули на розвиток подій і в Галичині, і далеко за її межами. Осип-Зенон Шухевич (батько командира УПА Романа Шухевича) був повітовим комісаром ЗУНР, суддею. Дарія Шухевич (чоловікове прізвище — Старосольська) стала піаністкою, організатором жіночого руху, видавцем перших журналів для жінок у Галичині. Ірина-Софія Шухевич (Рожанковська) — учасниця хорового товариства “Боян” у Львові. Володимир Шухевич працював інженером-архітектором у Югославії. Тарас Шухевич був піаністом, професором Вищого музичного інституту імені М.Лисенка у Львові, а згодом Львівської консерваторії.
