Війна – це референдум незалежності кожного з нас
Хочу привітати українців із 35-ю річницею Референдуму про незалежність України.
Фактично 1 грудня 1991 року — день, коли не було поділу на Схід і Захід, Південь чи Північ, Центр. Уся Україна проголосувала за українську Україну. Не за радянську чи іншу, а саме за українську.
Цей день є епохальним для України, і, як ми тепер розуміємо, — для всього світу. Вітаю всіх, хто відчуває себе українцем по духу, хто підтримує українську політичну націю, хто утверджує українську (не плутаймо з ефемерною «громадянською») ідентичність.
На жаль, для «квартального зеленого балагану» усе, що було в Україні до них, — наче й не існувало. Не було дисидентів, не було ланцюгів єднання, не було мрій про успішну Благословенну Україну, де кожна родина може здобути своє українське щастя.
Ці почвари намагаються позбавити нас української традиції та історії, української волі й, урешті-решт, української України. Їх привели у владні кабінети для чергової спроби знищити українську державу та націю. Вони почали з «переписування» історії, девальвації подвигу наших героїв і подвижників, обганьблення нашого способу життя та цінностей ідентичності. Урешті це й визначило час зовнішньої агресії й кривавої війни.
Зрозуміло, за ці роки ми не збудували того, про що мріяли. Маємо сьогодні черговий напад московитів на Україну. Лютий зовнішній ворог — одвічний, бо саме існування України як успішної держави і нації є «кощеєвою смертю» для московитської імперії.
Але згадаймо слова Симона Петлюри: не так страшні московські воші, як українські гниди. Без внутрішнього ворога навряд чи була б війна 2014 року і масштабний наступ 2022-го. Йдеться не лише про «регіоналів», «опзжистів», а й про «какую разніцу», малоросів і хохлів, які підтримали або дали себе обдурити «зеленому балагану».
Нинішня влада — це заперечення українства. Вони заперечують історію, пригнічують мову, чинять мародерство й намагаються упокорити український дух.
Сьогодні у нас не просто війна — у нас черговий референдум: якою бути українській Україні та українській нації?
Хлопці й дівчата, які б’ються у лавах Сил оборони, вже проголосували за Україну.
Ті, хто допомагає і підтримує Збройні Сили, працює, сплачує податки, береже й виховує дітей, — також голосують за українську Україну.
Та є когорта «ліквідаторів», які сидять у владних коридорах, і натовп, який бачить у них себе, — це ті, хто нищать Україну наввипередки з московитами.
У 90-ті в нас була політична еліта з дисидентів, рухівців, романтиків, гонорових українців, які дорого заплатили за наше відродження. Сьогодні такої еліти немає.
На «горі» залишилися ті, хто вистояв у черзі за «правом грабувати».
Маємо сьогодні відзначити цей день не просто згадуючи українських подвижників — Лук’яненка, Лупиноса, Чорновола, братів Горинів, Хмару, Освієнка. Маємо переосмислити: бути чи не бути українській нації залежить сьогодні від нас. Не просто критикувати тих, хто не утвердив український дух вольностей, а кожного дня йти самим, як на Голгофу, і знати, що від кожного з нас залежить майбутнє.
Будьмо гідними українцями по духу. Будьмо і не біймося! Тоді переможемо ворогів — і зовнішніх, і внутрішніх. Тоді постане омріяна Благословенна українська Україна, де кожна родина гідно здобуде своє українське щастя.
Зі святом. Переможемо!
Павло Жебрівський