Війна – не лише геройство, а й важка ризикована робота

Тривожні дні, тижні, місяці… Світові лідери стверджують в унісон: найближчий час стане вирішальним для України. Але ця стурбованість доволі таки подвійних смислів. Мовляв, Україні треба допомагати, щоб агресор не пішов далі, й водночас не наважуються дозволити бити їхньою зброєю по території росії. Такий світ – несміливий, трохи лукавий…

На третьому році війни ми накопичили багато емоцій, які здатні пригнути, прибити до землі. Але живемо, попри недоспані ночі матерів, дружин, сестер, чиї рідні на фронті, попри тривожне дитинство наших дітей, всупереч тому, що завтрашній день нікому не обіцяний… Зараз усі говорять про мобілізацію – новий закон фактично задекларував тезу, яку проговорювали з початку війни – воюватимуть усі. Звісно, не до снаги це людям, бо ніхто не народжений до війни. Дуже влучно написав про це воїн Павло Казарін. «Я взагалі не зустрічав на війні тих, хто був для неї народжений. У роті, з якою я починав служити, були шкільна вчителька, айтівець із Івано-Франківська та цирковий мім із Києва. Бачив в армії трактористів та маркетологів. Бізнесменів і барменів. Власників пасік та СТО.

25 місяців тому я судив про війну з фільмів та комп’ютерних ігор. Не повторюйте моїх помилок. Війна не схожа ні на те, ні на інше. Ми не стріляємо з ранку до вечора. Не здійснюємо подвиги в режимі 24/7. Ми абсолютно необов’язково виглядаємо епічно і точно не нагадуємо ваших улюблених кіногероїв. Коли зніматимуть фільм про цю війну – нас не покличуть навіть у масовку.

А ще – я не дивлюся телевізор. Річ не в тім, що там немає сюжетів про армію. Проблема в тому, що у цих сюжетах немає армії. Ті, хто знімають війну, щоразу потрапляють в ту саму пастку. У їхніх матеріалах надлюди творять надзусилля: щодня штурмують посадки, тримають оборону втрьох проти роти, здійснюють подвиги та мстять за друзів. Героями цих сюжетів можна захоплюватися. Їх можна обожнювати. Але з ними неможливо себе співвіднести.

Якби я дивився ці сюжети, то неймовірно боявся б армії. Кожна історія нагадує кульмінацію блокбастера. Кожен герой – молодого грецького бога. Я б додивлявся кожен матеріал із дивовижною сумішшю захоплення та сорому. А ще – із гострим почуттям невідповідності себе побаченому. І так – я був би певен, що не народжений для війни.

Насправді армійський побут більшості підрозділів на 90% складається з рутини і на 10% – з надзусиль. Причому рутина – це не лише раптове затишшя в окопах. Це ремонт машин та обслуговування техніки. Облік та діловодство. Логістика та продслужба. Це величезна кількість спеціальностей, де потрібні руки та мізки, мізки та руки. Але в тому й особливість, що журналісти привозять з армії розповіді лише про ті самі 10% надзусиль, які вселяють глядачеві пієтет та страх. В результаті – армія потрапляє у пастку глорифікації».

Це правда – журналісти пишуть про найгостріші,  найдраматичніші моменти, у яких людям випадає ставати героями. А війна – здебільшого праця. І якщо геть не вдаватися у моральні спонукання, це ризикована добре оплачувана (порівняно з нинішніми зарплатами) робота. Так воно звучить, якщо відкинути те, що захищати Батьківщину треба – для себе, своєї сім’ї, дітей. Такий випав час, така наша доля…

Між тим, на усіх фронтах – різке загострення. Російські війська концентрують сили на Сумському напрямку, щоб розтягнути фронт. Про це пише Інститут вивчення війни. Обмежені, недоукомплектовані і незгуртовані ворожі сили, але навіть таке російське угруповання сил зможе досягти ймовірного бажаного ефекту – відтягнути і зафіксувати українські сили в районі кордону. Український військовий оглядач Костянтин Машовець заявив, що російське угруповання в Курській області налічує 9 000-10 000 осіб.

На цьому фоні чергова зустріч Контактної групи з питань оборони України в форматі «Рамштайн», що відбулася 20 травня, мала б стати кардинально помічною для України. Були вагомі слова підтримки – так, глава Пентагону Остін заявив про те, що виживання та успіх України мають вирішальне значення для української безпеки, європейської безпеки, глобальної безпеки та американської безпеки, і що у разі поразки Європа опиниться під «тінню путіна», а відтак, світ стане більш жорстоким і хаотичним.

Здавалося б, просто слова, які ми не раз чули упродовж минулих двох років… Але насправді це важлива для нас риторика, яка засвідчує світову підтримку. Водночас Остін повідомив про те, що США продовжують постачання ЗСУ всієї необхідної допомоги, вже задовольнивши багато першочергових потреб Києва. Це включає боєприпаси для систем ППО NASAMS і Patriot, систем HIMARS, зенітних ракет Stinger і протитанкових систем Javelin і AT-4. Нагадав про понад 95 мільярдів доларів на безпекову допомогу Україні з початку повномасштабного вторгнення.

Гарячою точкою залишається Харківщина – боляче читати-дивитися, як Слобожанщина знищується, гинуть, калічаться люди. Нещодавно путін цинічно заявив, що не має наміру захоплювати Харків, а прагне перетворити Харківщину на буферну зону. Та чи можна вірити диктатору? Нещодавно видання The Economist, яке цитує «ZN», повідомило, що росіяни планували взяти Харків у напівоточення та тримати місто на вогневому контролі артилерії. Їхнім планам завадила швидко перерозподілена 92-га бригада ЗСУ. Згідно з планами, росіяни визначили два напрямки атаки. Удар на західній осі мав на меті протягом 72 годин вивести російські війська на відстань, що дозволяє гатити по Харкову з артилерії. На Вовчанському напрямку російський план полягав у тому, щоб дійти до міста Печеніги. Ворога зупинили, проте, як зазначає The Economist, багато українських воїнів розлючені тим, що ворогу вдалося так швидко просунутися.

Щодо оборонних позицій у північній Харківщині – написав у соціальній мережі журналіст і воїн Юрій Бутусов. «Чи побудовані лінії оборони? Три лінії оборони будували навколо Харкова, значна кількість оборонних споруд створена, хоча лінії оборони не завершені в повному обсязі. Місто Вовчанськ – оборонні споруди, побудовані інженерними військами або іншими підрядниками у місті та на околицях, відсутні повністю. Відстань між Харковом та Вовчанськом – обладнані окремі позиції та вузли оборони.

Бої йдуть зараз на лінії польових укріплень наших військ, які будували наші воїни, розгорнутих вздовж кордону, прориви ворога зупиняються на імпровізованих позиціях, де зариватись доводиться сходу».

Це наша реальність, яку слід адекватно сприймати й відповідно реагувати. Війна, кінець та фінал якої не беруться передбачити ані аналітики, ані ворожбити…