Зовсім неподалік Великих Бережців, захований від сторонніх очей лісом, розташувався хутір Вірля. Оточений невеликими озерами та болотами, хутір виглядає досить пустинним. Веде туди звивиста польова дорога.
Перегляньте також:
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
- Парламент затвердив кошторис Верховної Ради на 2025 рік – на одного депутата витрачатимуть 2,28 млн грн на рік
Хутір Вірля приєднаний до села Савчинці. Саме це село, разом із Кімнатою та Почаєвом, у 1564 році подарував дочці Анні королівський ротмістр Єрофей Гостський. Ці населені пункти, найвірогідніше, були засновані волинськими князами Домашевськими, першими відомими фундаторами, опікунами Почаївського монастиря. На хуторі Вірля (інша назва Орля чи Урля – від слова «орли») був розташований замок, де проживала шляхтянка Анна Гойська. Шістнадцятим століттям датується і перша згадка про хутір. Наприкінці 19 століття у Вірлі було 14 дворів, у повоєнний час – 23. Нині – це вулиця Вірля.
Чим же примітний цей невеликий хутір? А відомий він тим, що саме звідси бере свій початок Почаївська чудотворна ікона Божої Матері.
На невеликому острівку, посеред ставу, стояв замок Анни Гойської. Овдовіла шляхтянка була дуже набожною жінкою. Як відомо з історичних джерел, 1559 року у неї зупинився на гостину подорожуючий по Волині грецький митрополит Неофіт.
На знак вдячності, митрополит подарував поміщиці освячену ікону Богородиці. Майже 40 років перебувала ця ікона у родинній капличці, що стояла поблизу замку. Саме тут і почали ставатись дивні зцілення. Щиро молячись перед іконою, прозрів рідний брат Анни Пилип, який від народження був сліпим. Побожна шляхтянка вирішила, що негоже таку святиню тримати тут, у каплиці на Вірлі і в 1597 році урочисто передала чудотворний образ до Почаївського монастиря. Там ікона знаходиться до сьогодні, а чудесних випадків зцілень біля неї – не злічити.
Сам же замок, як і ціле село, були знищені під час так званої, Збаразької війни, зокрема нападу турецьких військ з-під Збаража на Залозці, Вишгородок, Почаїв, Урлю 1675 року. В кінці XIX століття від замкового палацу залишилися лише три стіни. Остаточно зруйнували споруду дві світові війни і час. Та пам’ять про замок й Анну Гойську жила у народній пам’яті.
Нині місце, де розташовувася замок, не стоїть пусткою. Тут знайшли свою обитель монахи української православної церкви Київського патріархату. Вони збудували на місці старої каплички невеликий храм. Ігумен Полікарп показує нам місце, де розташовувався замок. Це неподалік, метрів за 50 від монастиря. Територію колишнього замку від монастиря розділяє невеликий рів. Колись він, мабуть, був глибоким, а зараз – поріс травою і деревами. На жаль, навіть цей вал і довколишні озера, не врятували замок від нападів татар. Тепер на місці замку височить старовинний хрест, встановлений тут з нагоди 400-ліття перебування Почаївської ікони в монастирі. Як бачимо, монаша братія не забуває своє щедрої дарувальниці Анни Гойської. Є також відомості, що шляхтянка похована у Почаївській лаврі.
Від самого замку, на жаль, нічого не збереглося. Хоча під шаром піску можна легко помітити залишки чи то старовинного посуду, чи то кафелю із палацу. Однак тут добре попрацювали «чорні археологи». Як розповідає ігумен, вони і досі приїждають сюди у пошуку легкої наживи.
Відпочиває душа і тіло на цьому Богом благословенному місці. Про його незвичайну історію тепер нагадують хіба що старовинні і ще недосліджені могили. Думається, як мало ми знаємо про таємничі місцини, які зовсім поруч. Бо ж лише поодинокі туристи заїждають сюди у пошуках легенд про княгиню Гойську. Влітку тут організовують дитячі табори. А ще, як і майже півтисячоліття тому, коли стояв замок, сюди щороку прилітають білі лебеді і висиджують тут своїх пташенят.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Стартував Всеукраїнський молодіжний табір «Вірля – 2015»
