Близько півтори мільйони українців на сьогоднішній день уже відпочили в Одеській області. Про це пишуть одеські газети. А готелі у самому обласному центрі – переповнені. Квитки на потяги розкуплені на місяць наперед. Ще б пак, у Крим тепер українцям дорога закрита (принаймні, для відпочинку й принаймні, самосвідомим). А як же Карпати, скажете? Звісно, любителі гірського відпочинку обирають саме їх. У кого є можливість – купує закордонні путівки. А хто не уявляє свого відпочинку без моря, підтримує вітчизняний курортний бізнес і водночас прагне зекономити у наш важкий час кошти – вирушає у Миколаївську, Херсонську області. Як варіант відпочину біля водойми – Шацькі озера. Але найближче до душі цьогоріч нам, жителям України Західної, звичайно ж, Одеса. Це показує не лише статистика, а й власний досвід. Та й не тільки нам.
Перегляньте також:
- «Веселі канікули з Богом» у Дністровському каньйоні: для дітей влаштували розваги
- У селі біля Тернополя затримали снайпера
Під час відпустки, проведеної в Одеській області, доводилось зустрічати і спілкуватися із жителями Львова, Вінниці, Києва, Рівного, Херсону і навіть Краматорська. Виявилось, мова – не проблема. Спілкуючись українською із російськомовними співрозмовниками, ми добре розуміли один одного. Хіба що деякі слова доводилось повторювати російською. Хто і що б там не казав, українці – таки єдиний народ. Це показав спільний побут. У нас – спільні проблеми, прагнення і мрії. Ще одна риса цьогорічного відпочинку по-українськи: навіть у відпустках простим людям не вдається повністю позбутися тягаря повсякденних проблем. Бо ж усіх хвилює, що буже восени, коли кожен отримає нову платіжку. І навіть не хочеться розповідати про ціни, бо вони цьогоріч підскочили на все. На відпочинок в тому числі.
Болючі нині для всіх і теми політичні. Навіть на відпочинку без телебачення й інтернету, не забуваєш, що у країні – війна. Це чутно із розмов на пляжі, в електричці, за обіднім столом. І навіть музика, яка гримить вечорами на вулицях курортних містечок, не заглушує, а чомусь навпаки, пробужджує думки про війну. Найбільше, якщо це російська попса, в якої ще багато фанатів і серед українців. А російського в Одесі ще багато. Це мова, якою спілкується переважна більшість, рекламні вивіски, «Сбербанк России», відділення якого тут на кожному кроці. А також – численні у місті храми Московського патріархату. Їх вірні змушені молитися за Патріарха Кіріла, який благословив напад на Україну. Але й за ворогів треба молитися – вчить Біблія. Та й, зрештою, хіба у нас їх немає?
У самісінькому центрі Одеси біля міської ради – зразки російської зброї. Як докази військової агресії сусідньої держави. Вони і на фото. Ми ж ніби давно не сумніваємося, а от деяким одеситам таки потрібні такі докази. Очевидно, це розраховано і на закордонних туристів. Тут і чоловіки у військовій формі збирають кошти для потреб армії. Фотовиставка світлин з передової просто вражає.
Багатонаціональна Одеса – таки українське місто. Адже тут відчуваєш себе, як вдома. І ніхто тут не скаже тобі «бандеровці» або «што-што, я нє панімаю, гаварітє па-рускі». Майже ніхто. І приємно чути, що люди готові відстоювати свою українськість. «А якщо й Одесу «розшатають» (сепаратисти – авт.)?» – почула розмову двох чоловіків на вулиці. – «Не «розшатають». Ми не дамо».
І, все-таки, в естетичному значенні Одеса – унікальне місто із дивовижною архітектурою, яке увібрало у себе декілька культур, епох і світоглядних традицій. Про нього не треба багато розповідати. Його треба просто побачити, відчути. І закохатися з першого погляду – назавжди. Це місто, яке надихає і дарує надію на краще.
