Анастасія Шаповалова завжди мріяла стати вчителем. З дитинства її захоплювало рукоділля, яке, за її словами, приносило велике задоволення. Та все склалося інакше.
«З дитинства я захоплювалася рукоділлям, яке приносило мені велике задоволення, і завжди мріяла ділитися своїми знаннями з дітьми. До того ж мені дуже подобалося спілкуватися з ними», — розповідає Анастасія.
Мрія бути педагогом сформувалася ще в школі, і дівчина старанно навчалася, аби вступити до університету. Після школи вона стала студенткою Донбаського державного педагогічного університету, а згодом переїхала до Соледара. Там викладала трудове навчання та інформатику, паралельно працюючи вихователем із підвозу в опорній школі.
Перегляньте також:
- Багатодітна мати та колишня вчителька в лавах ЗСУ
- “Наташа попала!”: Жінка військова з першої спроби збила ворожу ракету
Однак війна змінила її життя. На початку повномасштабного вторгнення Анастасія перебувала в Соледарі, тоді як її родина залишалася на Харківщині. Вибухи, які почалися того ранку, стали сигналом великої небезпеки. Попри це вона пішла на роботу, адже не було жодних офіційних вказівок залишатися вдома.
Згодом вона звільнилася і поїхала до родини, яка потрапила під окупацію.
«На роботі мені сказали, що якщо ситуація стабілізується протягом місяця, мене візьмуть назад на роботу. Я розрахувалась і поїхала до батьків», — згадує вона.
В окупації життя ставало дедалі складнішим.
«Бували випадки, коли колона проходила вулицею, і якщо помічали, що хтось виглядає з вікна, могли відкрити вогонь. Тому ми поводилися максимально обережно, щоб уникнути будь-яких зіткнень із ними», — розповідає Анастасія.
Після пережитого досвіду вона вирішила приєднатися до ЗСУ. У травні 2024 року Анастасія вступила на службу, попередньо пройшовши курс базової військової підготовки в навчальному центрі «Десна».
Нині вона служить солдатом у відділенні зв’язку на Донеччині. Педагогічні знання, за її словами, стали у пригоді й тут.
«Це теж важлива частина, адже документи складаються у великих обсягах, ведуться різні обліки, тому я не можу точно сказати, чим займаюсь, але документальна робота ніколи не закінчується. Я вважаю, що я набагато корисніша тут, ніж на передовій. Заповнюємо таблиці, проводимо розрахунки за формулами — усе це набагато швидше й ефективніше, коли маєш відповідні навички. А педагогічні знання, зокрема психологія, також є важливими. Учитель завжди вивчає психологію, і тут вона необхідна для правильної комунікації та психологічної підтримки, що має велике значення», — пояснює вона.
На службі вона зустріла нових друзів, але війна приносить свої втрати.
«Моя знайома була з хлопцями, вони працювали водіями. Вони вирушили на евакуацію, але через проблеми з транспортом і складні погодні умови сталося лихо. У нас із ними були дуже хороші стосунки, але, на жаль, вони зникли безвісти», — розповідає вона.
Попри всі випробування, Анастасія мріє про мир і повернення до школи.
«Нехай буде, скажімо так, хата розбита, але головне – дома. І щоб рідні були поруч», — говорить вона.
Але поки війна триває, вона залишається на службі, наближаючи перемогу для своєї рідної країни.
Тернопіль для ЗСУ: 42-га бригада отримала потужне підкріплення дронами MAVIC
