Від операційної медсестри до керівниці медпункту: Історія медикині “Багіри” з тернопільської 105-ї бригади

У мирному житті вона була операційною медсестрою, яка щодня допомагала лікарям рятувати пацієнтів у стерильних умовах лікарні. Сьогодні Марія з позивним «Багіра» — мама двох дітей і начальниця медичного пункту першого батальйону безпілотних систем 105-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Вона добровільно пішла на війну на початку повномасштабного вторгнення, коли зрозуміла, що її професійний досвід критично необхідний там, де щодня точаться жорстокі бої.

Як повідомляє 105 окрема бригада територіальної оборони ЗСУ, рішення змінити цивільну медицину на фронтові умови далося непросто, адже вдома на жінку чекали двоє неповнолітніх дітей. Проте Марія не змогла залишитися осторонь, коли її рідну лікарню почали готувати під військовий госпіталь.

Повідомляє 105 окрема бригада територіальної оборони ЗСУ.

Шлях від операційної медсестри до керівниці медичної служби батальйону складався з кількох важливих етапів:

1. Санітарний інструктор: перші кроки на фронті, де Марія здобувала безцінний досвід надання допомоги під обстрілами;
2. Фельдшерка підрозділу: безпосередня робота з пораненими на передовій та організація первинного етапу лікування;
3. Два роки на евакуації: щоденна виснажлива праця в районі бойових дій, де через її руки пройшли десятки поранених військовослужбовців;
4. Начальниця медпункту: офіційне призначення на керівну посаду на початку 2024 року, що додало ще більше адміністративної та моральної відповідальності.

Найважчим у своїй роботі військова медикиня називає не фізичну втому, постійний стрес чи хронічне безсоння, а саме колосальний моральний тиск. За її словами, у найкритичніші моменти евакуації доводиться стикатися з неймовірною емоційною напругою. «Складно тим, що на тебе дивляться очі, які хапаються за соломинку, за життя. І дивляться як на бога, як на рятівника», — щиро зізнається Марія.

Особливо драматичним періодом для «Багіри» стала осінь минулого року. Тоді група військовослужбовців її батальйону понад місяць перебувала в повному оточенні ворога. Через безперервні щільні обстріли здійснити класичну евакуацію поранених було абсолютно неможливо. Питну воду, продукти харчування та необхідні медикаменти бійцям доставляли за допомогою безпілотників. Марія в цей час не лише дистанційно координувала медичну допомогу, а й постійно спілкувалася з рідними заблокованих військових.

«Мусиш підтримати, бо без того ніяк. Дзвонять родичі: “А що, а як, а чого ви не робите нічого?”. Хоча з нашої сторони робилося все на той час можливе», — згадує медикиня. Одним із найскладніших випадків під час цієї кризи став порятунок бійця, який дістав важку черепно-мозкову травму. У такі хвилини, як зазначає Марія, страх відступає: «Тоді вже не розцінюєш, що це військовий чи не військовий. Це просто людина перед тобою, яка хапається за життя».

Військовослужбовиця твердо переконана, що підтримка захисників України не обмежується лише сухими медичними маніпуляціями чи вчасними перев’язками. Дуже часто пораненим чи виснаженим бійцям потрібне просте й щире людське слово, розуміння та увага. «Я тут для того, щоб максимально полегшити життя хлопцям і максимально допомогти їм не тільки з медичної точки зору, а й з психологічної», — наголошує вона.

Попри численні військові відзнаки та заслуги, Марія категорично не любить говорити про власні нагороди. Вона вважає, що вся увага суспільства має бути прикута до тих, хто перебуває на першій лінії фронту. «Нагороди треба давати тим хлопцям, які в окопах. Ми тут для того, щоб вони могли бути там», — ділиться думками військова.

Своєю ж найбільшою та найголовнішою життєвою нагородою «Багіра» називає своїх доньок. Старшій дівчині вже виповнилося 20 років, а молодшій — 12. Поки мама рятує життя на передовій, сестри навчилися в усьому підтримувати одна одну і щодня з нетерпінням чекають її повернення додому. «Діти і те, що вони здорові — це найголовніше. Оце нагорода», — каже Марія. Саме заради їхнього безпечного майбутнього, заради побратимів та свободи України вона продовжує свою службу на фронті, де її професіоналізм, відданість справі та людяність щодня дарують комусь шанс на життя.