08.06.2026
10:45:09
Український журналіст. Член НСЖУ (1989), заслужений журналіст України (2019)
Не минуло й дванадцяти років, як у Тернополі у сценічному дійстві вже вдруге звернулися до драматургічної спадщини відомого сербського автора-класика Браніслава Нушича. У 1880-і роки він, зокрема, написав сатиричну комедію «Народни посланик», тобто «Народний депутат». І зі сторінок цього твору темні справи передвиборної кампанії «сплили» в комедії, а точніше буде сказати-таки, в політичній сатирі під назвою «Народний депутат», яку поставив у Тернопільському академічному драмтеатрі ім. Тараса Шевченка народний артист України Вʼячеслав Жила. Тепер героїв Нушича на підмостки вивели майбутні професійні актори, а наразі третьокурсники факультету мистецтв (кафедра театрального мистецтва) Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Хлопці та дівчата зіграли в постановці народного артиста України, професора Вʼячеслава Хімʼяка «ТОБЕЖ».
Принагідно зауважити, що «ТОБЕЖ» з-під пера сербського драматурга зʼявився майже сто років тому. Але теми, які він порушив у своєму творі, й нині – на злобу дня. Насамперед читачу поясню, що «ТОБЕЖ» – не якесь чергове слово, яке зараз безкінечно витягують з різних, переважно англійської, мов, щоб засвідчити свою «велику освіченість». «ТОБЕЖ» – це абревіатура й означає «Товариство белградських емансипованих жінок». Понад десять членкинь зібралися в цій організації. Виконавиця ролі голови цієї структури – пані Лазич студентка Ніка Сорока, можливо, трохи й загостро, але водночас по-простому визначила сенс зібрань учасниць «ТОБЕЖу» та тему самого драматичного твору: «Це пʼєса про 12 ідіоток, які нічого не збираються робити вдома, не дивляться за дітьми, не прагнуть будувати та тримати міцну сімʼю, а хіба займаються начебто корисними справами, насправді ж збираються й пліткують».
На вушко почув, що, коли студентам запропонували як курсову роботу підготувати саме «ТОБЕЖ», вони не з ентузіазмом прийняли цей задум. Серед причин – багато акторської праці треба докласти, та й ресурсів. Адже треба було подбати про придбання чи пошиття костюмів, суконь, іншого реквізиту. Але вже після премʼєри, коли відчули сповна синергію, що підсилила і гру молодих акторів, і щире сприйняття глядачів, переконалися, що справа варта вистави. Скажу від себе: постановку сприйняв на одному диханні. Схоже, студенти славно попрацювали, кожен «вріс» у свою роль, старався донести її глядацькому загалу правдиво, так, як розуміє, клопоти, турботи, викрутаси, наївність і ще чимало проблем та емоцій своїх персонажів. «Ми намагалися додати до образу дійової особи щось з власного життя чи тих, людей, яких бачимо навколо себе», – зазначив виконавець ролі пана Лазича Святослав Топорівський.
Тим часом режисер-постановник, професор Вʼячеслав Хімʼяк переконаний, що, дивлячись виставу, глядачу «треба і глибоко задуматися над проблемами, що порушують персонажі, і похвилюватися, увімкнути емоції, десь навіть сплакнути чи посміятися». Тож розумію тепер, чому вибір Вʼячеслава Антоновича випав саме на «ТОБЕЖ». Зрештою, ця пʼєса Б. Нушича захопила його не лише своєю соціальною темою, а й багатством характерних ролей. Тут їх цілий пишний букет. І справді, яку пані чи пана з персонажів не взяти, кожен чимось залишається памʼятний для глядача й важкою, але знаковою творчою справою для молодого актора чи акторки. Жанр цієї вистави виконавці визначили як комедія, власне, за автором. Хоча Вʼячеслав Антонович каже, що, залежно від кута зору режисера, її можна поставити, «як глибоку драму із сарказмом, як фарс, сатиричну комедію». Він же вирішив балансувати й поєднав у своїй комедії драму та сатиру. Від слів автора старався не відходити, хіба глядачу хотілося заспівати разом з героями сучасну веселу й жартівливу пісню «Колись в мене була хлопців рота».
А от серед третьокурсників, які представили «ТОБЕЖ» як свою курсову роботу, хлопців не то, що роти нема, навіть відділення не назбирати. Точніше, їх на курсі лише три бравих молодців. Святослав Топорівський зіграв пана Лазича – чоловіка голови товариства «ТОБЕЖ», Станіслав Коржевський – пана Сушича, а Ігор Новіков – пана Марковича. Доля їхніх героїв? Аби збагнути, варто лише як приклад навести одну сцену. Ось хтось телефонує, пан Лазич піднімає слухавку й каже: «Дружини немає вдома. Коли буде? Звідки мені знати. Іноді забігає, іноді – ні. Післявчора я її, здається, бачив». Такий стан справ призвів до того, що їхня донька завагітніла, народила дитину, а вони й не відали про це тривалими місяцями, зате активно займалися власними справами. Тим часом пан Маркович теж розшукує дружину, яка вчора пішла й не повернулася. Згодом дізнається, що вона опинилася аж у Львові. У пана Сушича клопоти теж неабиякі – дружина все засідає в товаристві та забуває своїй двомісячній дитині «залишити груди». Тож він, «Сіма Сушич, начальник державного арбітражу, зобовʼязаний возити дитячий візок зеленими вулицями сонячного Белграда». І знаєте, чого бажає через власну безпорадність, невдалі спроби змінити поганий стан речей? «Хочу, щоб на мене всі вказували пальцем, хочу стати міським божевільним, вуличною примарою, хочу, щоб газети рясніли моїми фотографіями», – зізнається в компанії чоловіків. Гурт жінок, звісно, живе своїм життям – здебільшого переймається із заздрістю нарядами, поїздками учасниць товариства, не проти перемити кісточки одна одній, попліткувати й тому подібне. Яскравими, запальними, владними, сильними в ролях таких жінок мені запамʼяталися чи видалися насамперед студентки Ніка Сорока, Катерина Шелудько, Тамара Вощило, Софія Юзьків, Марія Бойко та інші.
Виставу також творили командою, гуртом. І не лише силами третьокурсників. Адже їх просто кількісно не вистачає, щоб вивести всіх дійових осіб «ТОБЕЖу» на сцену. Тож у деяких ролях були зайняті також студенти першого курсу, а образ Душка втілив четвертокурсник Владислав Невгад. «Пишаємося їхньою згуртованістю, взаємопідтримкою, готовністю допомагати одне одному та тією дружньою, творчою атмосферою, яка панує на нашій кафедрі», – прочитав на сторінці кафедри театрального мистецтва в одній із соцмереж.
Постановку, чи то пак курсову роботу з великим задоволення подивився-перевірив також ректор ТНПУ ім. В. Гнатюка, професор, член-кореспондент НАПН України Богдан Буяк. «Курсова робота була крута, – зазначив Богдан Богданович. – У пʼєсі, виставі є багато пересічених із сучасністю тем. Тому постановка актуальна й для теперішнього часу. Студенти відобразили ті вічні проблеми дуже гарно».
Микола Шот
Світлини автора
15:30, 17 Травня, 2026
16:22, 13 Травня, 2026
18:12, 19 Квітня, 2026
