Від дахів до гармати: історія тернопільського артилериста «Діброви», який прикриває піхоту
44 окрема артилерійська бригада імені гетьмана Данила Апостола продовжує проєкт «Героям слава». Знайомтеся: артилерист на псевдо Діброва, який в цивільному житті перекривав будинки, а тепер — прикриває піхоту.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, йому було 32. Ранок 24 лютого 2022 року зустрів чоловіка дзвінками о дев’ятій ранку.
— Тоді мав бути вихідний, я ще спав. — З колегами планували їхати оглядати черговий об’єкт, працював даховиком, а натомість ми попрямували до військкомату.
Біля Тернопільського ТЦК зібралося чимало небайдужих: ветерани АТО, строковики, добровольці. Жива черга розтягнулася аж до ресторану «Олеся». Того дня потрапити всередину не вдалося, тому чоловіки моніторили ситуацію та повернулися за тиждень:
— Нас було шестеро, проте нас не взяли. — каже Діброва. — Рекомендували створювати загони тероборони для контролю власних районів.
Оскільки Діброва раніше не проходив строкову службу, йому знову відмовили: він повернувся до роботи з дахами, взяв новий об’єкт, але внутрішнє рішення вже було прийняте. Перед Новим роком чоловік прямо сказав дружині, що служитиме у будь-якому випадку.
— У Часовому Яру була хороша школа, — розповідає артилерист. — Мій командир на псевдо Хохол вчив усього, а старший навідник Кіндрат передавав свій досвід. У нашому підрозділі кожна одиниця має вміти замінити будь-кого.
— Де встиг поспати — там і спав, де вхопив шматок хліба — там і поїв — каже він. Тоді безпілотників було менше, ніж зараз, але позицію розрахунку вичислили. Почався масований обстріл. Командир гармати наказав усім негайно спуститися в укриття.
Коли інтенсивність вогню трохи спала, командир батареї на псевдо Форсаж разом із бійцем Латишем приїхали на допомогу.
— Комбат особисто приїхав на «Паджеро», щоб евакуювати розрахунок — пригадує Діброва. — За дві ходки нас усіх вивезли, навіть гармату змогли витягти. Це був лише другий тиждень моєї служби в бригаді, і цей випадок показав, наскільки важливий колектив.
Один із найбільш напружених моментів стався під час виходу з кільця в районі населеного пункту Новоіванівка на Курщині. Ранок почався зі звичних обстрілів та «приходів». Це був 2024 рік, — Був наказ тримати кругову оборону — каже Діброва. — У наш тил зайшла 155-та бригада морської піхоти ворога, вони живих не залишають.
Наш підрозділ став в кругову оборону допоки командування не організувало вихід з кільця. Більшу частину людей вдалося вивести, проте на позиціях залишилося понад двадцять осіб. Діброва з товаришами був на двох звичайних цивільних машинах.
— Ми їхали за основною колоною, але не встигли — продовжує він. — Попереду було роздоріжжя на три дороги. Хлопці на «Хаммерах» відірвалися швидше, і ми не побачили, куди вони звернули. Залишилися самі в оточенні.
Надійшло попередження про можливий штурм ворога під ранок. На все село залишалося сім українських бійців, хоча ворог, ймовірно, вважав, що їх значно більше. Зв’язок був відсутній: ані мобільна мережа, ані термінали Starlink не працювали.
Виїхавши за Новоіванівку, бійці почали відстрілюватися від ворога.
— Ми дали таку відсіч! — емоційно розповідає Діброва. — Стріляли з автоматів, побратим поруч перезаряджав, а я тільки встигав змінювати зброю. По нас гатили з РПГ. Снаряд влучив в асфальт за п’ять метрів від машини. Осколки пройшли за пару сантиметрів нижче паливної лійки бака — залишилася наскрізна дірка. Влучило і в диск колеса.
Найстрашнішим на фронті Діброва називає ворожі диверсійно-розвідувальні групи ТА попри постійну небезпеку, артилерист пишається успіхами свого підрозділу: особливо йому запам’ятався початок контрнаступу на Запоріжжі.
— Тоді наче крила виросли — ділиться враженнями Діброва. — Небо світилося, як під час феєрверку. Поруч, за 50 метрів, були приходи, але ніхто й не думав припиняти вогонь. Це був чистий адреналін. Хоча згодом, коли бачиш обгорілих танкістів, які йдуть пішки з поля бою, відчуваєш лише сильний біль.
Захід на Курщину він також називає героїчним кроком.
Бійці розуміли, що це необхідно для зняття навантаження з інших ділянок фронту.
— Нам дзвонили хлопці з території України й казали, що у них нарешті перестали літати КАБи — пригадує він. — Нам там було значно важче, зате їм стало легше. Під Вовчанськом тоді вперше за довгий час настала тиша на кілька днів.
З повною версією можна ознайомитись за посиланням: https://te.20minut.ua/lyudi/perekriti-nebo-yak-ternopilskiy-dahovik-stav-komandirom-garmati-11994481.html