Все своє свідоме й несвідоме життя моя тітка Катерина свято вірила ідеалам комуністичної партії. А якби хтось сказав щось критичне на адресу дєдушки Лєніна: ну, то тоді вже начувайся! У трудовій книжці в неї був тільки один-єдиний запис: артистка київського театру оперети та комедії. Це була надзвичайно вродлива жінка! Її краса була природною, а якщо ще й накладався грим, коли вона грала на сцені, то всі чоловіки просто божеволіли від неї. Роль Наталки – Полтавки у її виконанні була неповторною! Важко сказати, чи була вона таки запеклою атеїсткою, але все, що стосувалось релігії, з її боку категорично заперечувалось і відкидалось. Це факт. А факти, як казав той же ідеолог більшовиків Лєнін, річ уперта.
Перегляньте також:
- За рік Тернопільські поліцейські відшукали 199 зниклих дітей
- Свічка пам’яті: Чому важливо вшановувати жертв Голодомору
Особисте життя в неї не склалось. Чоловік – Герой Радянського Союзу був старший від неї на багато років і рано пішов із життя. Дітей у них не було. Тому вона переймалася племінниками та племінницями, які на той час жили у місті. Поки був Союз, мала через чоловіка різні пільги. Принаймні, ніколи не стояла в черзі за дефіцитними на той час продуктами: майонезом, згущенкою та курячими тушками. Тітка ретельно все це добро пакувала, бігла на залізничний вокзал і провідником передавала родичам у Чернівці. Своєму добробуту мало не щодня завдячувала керівній партії і її комуністичним ідеалам. Вона завжди була переконана в тому, що всі проблеми в країні виникають через буржуазних імперіалістів, які вдень і вночі тільки й думають про те, як захопити нашу територію і повалити владу. Вийшовши на пенсію, тітонька залишилася віч-на-віч із старістю. Одну кімнату віддала двом дівчатам студенткам. Так їй було веселіше.
Якось під час зимового відрядження до столиці я зайшла її провідати і застала хворою. Юних квартиранток не було – поїхали додому на різдвяні канікули. Вряди годи заходила сусідка, приносила з магазину харчі. А тітці на той час вже було за дев’яносто. Одного разу, прогулюючись біля свого будинку, вона втратила рівновагу, послизнулась і впала. Відтоді її став дуже боліти низ спини. Мені стало шкода старенької і я запропонувала зробити на спині легенький масаж. Та радо зголосилась. Її можна було зрозуміти, адже власних дітей у неї не було і почувалась вона у цьому світі самотньою. Єдиною живою істотою, з якою вона щодня спілкувалась, був… сірий кіт. Годувала його з ложечки і… доглядала як дитину. Принаймні, так виглядало збоку. Хтось міг навіть подумати, що жінка на схилі літ з глузду з’їхала, хтось, але тільки не я.
Отож я робила масаж і тихенько читала молитви до святого Пантелеймона цілителя та до Архангела Рафаїла. Тим часом тітці стало легше і несподівано вона сказала:
– Як шкода, що ти живеш так далеко. А то б щодня робила мені такий масаж. У її голосі прозвучали такі нотки туги й жалю за чимось втраченим і нездійсненним, що моє серце здається аж стиснулося від співчуття до цієї людини.
– Слухай, а що ти там увесь час шепотіла? – знову несміливо звернулася вона до мене.
– Молитви, – сказала я правду.
– Молитви?! – тітчиному здивуванню не було меж. – Але ж, але ж ти… закінчувала вуз, була комсомолкою, і піонеркою…
– Тітонько, ми всі були комсомольцями і піонерами, але ж ми давно живемо у 21 сторіччі. Світова наука вже довела, якою може бути сила молитви. Та й ви ж самі щойно зізналися, що вам стало легше.
Тітка мовчала. Вперше в житті вона мені не заперечила і не сперечалася.
Наступного дня я знову повторила процедуру. І знову з молитвами. Тітоньці знову покращало.
– Якщо хочете, я перепишу молитви, а ви попросіть медсестру яка до вас приходить, щоб вона так само вам робила.
Втім, тітка ніяк не зреагувала на мою пропозицію. Але й не заперечила. Я ж того дня поїхала додому. Передзвонила вже з дому.
– Якщо ви не проти, то я замовлю в церкві Службу Божу за ваше здоров’я.
Тітка на диво, була не проти. Я ж підсвідомо відчула, що з нею відбулись якісь глибокі кардинальні внутрішні зміни. А за два тижні до Великодня вона подзвонила мені сама і геть ослабленим голосом сказала:
– У мене до тебе велике прохання… Знаєш, я ж ніколи в житті не зверталась до Нього. Так і сказала – до Нього. Будь ласка, перекажи Йому, що мені дуже погано. По можливості хай зверне на мене Свою увагу. Остання фраза мене дуже вразила… Тітонька так і не відважилась «звернутись» до Всевишнього сама…
Але навіть цей її душевний порив мене щиро потішив, і я мало не щодня замовляла в церкві Богослужіння за зцілення її душі і тіла.
І от на Великдень мені подзвонила тітчина сусідка Люся. Вона була дуже схвильована, її голос тремтів і я зрозуміла, що сталось непоправне…
– Калінічна померла сьогодні о шостій годині ранку…
Христос Воскрес! Христос Воскрес! Христос Воскрес! – радісно сповіщали церковні дзвони.
– Чуєте мене? Калінічна померла, сьогодні, о шостій ранку… – знову повторив у слухавці той самий стривожений голос.
– Воістину воскрес! – відповіла я у відповідь і приголомшена звісткою, мовчки поклала слухавку.
«Так он воно що, – не йшла мені з голови настирлива думка, – о шостій годині ранку… о шостій годині, саме тоді, коли Воскрес Господь, коли у всіх церквах почали дзвонити в дзвони…».
І врапт мене осяяло: Господи, це ж який Ти добрий і всемилостивий! Адже багато вірян на схилі літ воліли б здійснити перехід за Межу якраз у таке велике свято, коли відкриті Небеса до Раю. А душа тітки Катерини отримала цей подарунок з Небес відразу: варто їй було кардинально змінити хід своїх думок. Воістину, «зробіть один крок Мені на зустріч і я зроблю до вас сто кроків». І зробити це, як бачите, ніколи не пізно. Бо ж написано в Книзі Життя: «По вірі вашій буде вам дано».
