“Прийдіте, пиймо нове пиття, що не з каменя неплідного чудесно випливає, але з нетління джерела, яке виточив із гробу Христос; в ньому ми утверджуємось”.
(Пісня 3 Канону Пасхи)
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Всесвітліші і всечесніші співбрати у священстві, преподобні монахи і монахині, дорогі семінаристи, улюблена архиєпархіальна і митрополича спільното, дорогі брати і сестри у Христі.
Христос воскрес!
Сьогодні Свята Церква голосить цілому світові радісну вістку про Воскресіння Христове; саме ця благовість утверджує нашу віру, бо є її основою як запевняє нас св. Апостол Павло: «А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша» (1 Кор. 15, 14). Утверджуємося у вірі, що Бог дійсно так полюбив світ, що видав на смерть свого Єдинородного Сина, та воскресив Його із мертвих. Утверджуємося у тому, що зло та його влада є дочасні, як дочасною була влада смерті над Тілом Христовим, котру Він переміг своїм воскресінням. Хоч морок смертної ночі, що поглинув Христа, виглядав нескінченним, все ж таки він закінчився на третій день, і був поглинутий світлом Воскресіння.
Вже дуже довго, понад рік, триває ніч нашого народу. Вона виглядає такою ж довгою, темною та холодною, як і триденна ніч Христа, бо відчуваємо холодний подих смерті і ненависті. Хоч темрява ще хапається за землю, не бажаючи поступатися своєю владою ранку, який приходить зі світлом Воскреслого Спасителя, проте вона вже є приреченою. Впаде неправда, що несе смерть, а правда, яка утверджує життя – переможе – бо Христос є «Сонцем правди, що всім життя освітлює» (Кан. Пісня 5). Хто вступає сьогодні у радість Воскресіння Христового, той уже переміг, бо переміг Христос, якого приймаємо у наших серцях. У цьому запевняє нас святий апостол Іван у Євангелії, котру читаємо у цей світлоносний день «Котрі ж Його прийняли – тим дано право дітьми Божими стати, які в ім’я його вірують» (Ів. 1, 12).
У Старому Заповіті Воскресіння маємо могутній праобраз – старозавітну Пасху. Вона була спомином «переходу» вибраного народу з Єгипту до «обіцяної землі», з неволі – до свободи, з рабства фараона – до волі божих дітей. Вибраний народ довірився Богові та прийняв Мойсея за свого провідника. Він мав вивести його до землі обітниці. Проте вихід цей не був легким, і тривав довгих сорок років. Обраність вибраного народу не була аксіомою життя без турбот. Бог виховував його на святий народ – народ обітниці, через випробування, так що деякі люди почали нарікати на Бога та розчаровувалися – проявляючи малодушність.
Більше року триває вихід нашого народу з рабства неправди до свободи правди. Цей вихід також не є легким, маємо багато випробувань та приносимо численні жертви. Шляхетні вчинки та самопожертва багатьох наших співвітчизників, що не жаліють навіть свого життя – діючи під натхненням Божим, дозволяє нам сподіватися, що й ми є, до певної міри, «народом обраним» у цій мандрівці до правди та справедливості. Не втрачаймо лише віри через труднощі, які зустрічаємо, пам’ятаючи, що Бог є вірним у дотриманні обітниць.
Незважаючи на великі тягарі, що зустрічав на шляху свого переходу обраний народ, Бог засвідчував його обраність, подаючи їм численні «знаки». Наш народ також отримує численні знаки. Придивімося до них пильніше. Невипадково цей тяжкий рік співпав із ювілеєм 150-річчя народження митрополита Андрея Шептицького. Маємо нагоду згадати та придивитися до особи митрополита – велетня духу, якого справедливо назвали Мойсеєм українського народу. Його могутня постать перевела наш народ через дві світові війни. Він не втрачав відваги та віри попри всі обставини, що історично складалися не на нашу користь. Сьогодні бачимо, що його віра не була даремною. Невипадковим також є факт, що цього року будемо вшановувати пам’ять святих страстотерпців Бориса і Гліба, котрі свідомо обрали смерть, щоби не розпочати братовбивчої війни. Невипадково «сотня» героїв революції Гідності є «небесною». Вона вказує нам на небо, як на нашу обіцяну батьківщину, де осягнемо остаточну правду та мир, котрі хочемо утвердити у нашій земній спільноті – Україні.
У ці дні великодньої радості кожен християнин має бути готовим прийняти дари, які приносить Воскреслий. Головний дар, якого усі прагнемо, а цього року особливо гостро відчуваємо його цінність – дар миру. Воскреслий Христос, з’явившись учням, привітав їх словами «Мир вам» (Ів. 20, 19. 21. 26.) З’ява Воскреслого народила в учнях радість і мир. Ще недавно ми бачили їх заляканими та стривоженими. Та Христос увійшов у їхнє життя та стер усі ці пригноблюючі почуття, несучи мир і змінюючи смуток на радість. Бадьорімося сьогодні, бо Воскреслий приніс і нам цей дар миру, що знищить наші тривоги.
Пісня пасхального канону закликає нас пити «нове пиття», що випливає з нетлінного джерела, котре виточив Христос. Це «нове пиття» – наша віра у Воскреслого, яку ми повинні голосити. Так само, як апостоли разом з миром Христа отримали від нього завдання нести Його мир і голосити між людьми, так і ми покликані успадкувати цей мир і поширювати його границі серед власного народу. Ми повинні стати людьми миру, дарувати людям мир, пробачення, співчуття та милосердя. Аби бути людиною миру, слід самому бути примиреним. Для цього ми перейшли сорокаденну мандрівку Великого посту, шукаючи примирення з Богом у Святій Тайні Покаяння – сповіді. Ми співумирали з Христом, щоб співвоскреснути із ним.
Улюблені у Христі! Сьогодні ділюся з вами пасхальною радістю, проголошуючи правду про Світле Воскресіння Христове. Приймаючи Його заповідь, несу мир – найбільший дар Воскреслого – до кожної української родини, до воїнів, що в цю пасхальну ніч захищають мир для України, до людей доброї волі – волонтерів, котрі прагнуть допомогти та підтримати їх, до переселенців, яких війна позбавила власного дому, до усіх тих, кого доля закинула у різні куточки світу та відірвала від родини, позбавляючи спільної радості Великодніх свят. Лише мир Христа може зцілити зранену душу нашого народу. Святе Воскресіння Христове протягом століть надихало наших предків у їх боротьбі за становлення та незалежність Української держави. Це свято наповнювало їх надією попри різні багаторічні труднощі та випробування, так що вони вітали один одного словами «Христос Воскрес – Воскресне Україна». Сповнімося і ми у ці світлі дні цією надією та проголошуймо одностайно «Хай воскресне Бог, і розбіжаться вороги його. Пасха священна нам сьогодні з’явилась….» (Стихира Пасхи)
Христос воскрес! Воістину воскрес!
+ ВАСИЛІЙ СЕМЕНЮК,
архиєпископ і митрополит
Тернопільсько – Зборівський
Дано в Тернополі, при архикатедральному соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, у свято Входу Христового в Єрусалим, 5 квітня 2015 року Божого
