Ватикан створив богословський роздрай навколо Богородиці
На сайті Синоду єпископів УГКЦ розмістили 4 листопада 2025 року публікацію про ватиканські нововведення (назва: «Мати віруючих, Посередниця, Співвідкупителька?» Дикастерія віровчення опублікувала доктринальну заувагу про Марійські титули). Документ дикастерії доктрини віри, що його підписав Папа Лев XIV, роз’яснює, якими титулами стосовно Богородиці Діви необхідно послуговуватись, а яких потрібно уникати з огляду на можливі зловживання. Несподіване нововведення Ватикану створило міжнародний резонанс, особливо серед віруючих із посиленим акцентом на вшанування Матері Божої і Матері Церкви.
«Mater populi fidelis» (Матір вірного народу) − це назва зауваги, ухвали або інструкції (документ називають по-різному), яку 4 листопада 2025 року опублікувала ватиканська інституція Дикастерія віровчення. Заувагу підписали префект-кардинал Віктор Мануель Фернандес, секретар доктринального відділу архиєпископ Армандо Маттео і папа Лев XIV. Віруючих запевнили, що схвалення Лева XIV стало результатом тривалих і послідовних колегіальних обговорень.
Церковні сановники на Ватиканських пагорбах свято переконані, що, позбавивши Богородицю титулу Співвідкупительки, вони заклали важливе біблійне підґрунтя для розвитку молитовності до Богородиці у контексті традиції Марійської набожності, акцентованій на постаті Діви Марії, пов’язаної із голгофським актом Ісуса Христа – Відкупленням людства. «Ватиканська заувага увібрала в себе бачення Отців і Учителів Церкви, елементи східної традиції та думки останніх понтифіків». Так повідомила українська редакція «Vatican News», – сказано на сайті Синоду єпископів УГКЦ.
Найперше звертає на себе увагу констатація, що американський громадянин Роберт Превост, який обрав собі папське ім’я Лев XIV, не позбавив Богородицю титулу Співвідкупительки так, якби це належало зробити Ex cathedra, а оголосив інструкцію, яку український єпископат назвав заувагою. Інструкція – це не догма віри. Інструкція може бути і помилковою, може бути і приватною думкою, ймовірно навіяною майже відразу політичною мотивацією після зустрічі римського понтифіка із королем Британії Карлом III, активним антагоністом Богородичних догматів. Не виключено, що король-сектант запевнив Лева XIV, що таке своєрідне приниження Богородиці посприяє об’єднанню ватиканських кардиналів із англіканськими розкольницями-єпископісами, яких почали «висвячувати» ще у 2014 році. Громадянин Роберт Превост уже робить відповідний тренінг, адже у вересні він заполонив головний католицький храм сексуальними збоченцями. А тепер, імовірно на догоду сильним світу цього, антихристиянським глобалістам, Превост вирішив здійснити і ревізію вчення про Богородицю та позбавити її давно утвердженого серед католицьких народів шанобливого титулу Співвідкупительки.
В УГКЦ є пів сотні чоловіків, які називають себе єпископами, проте жоден із них публічно і відважно не став на захист Богородиці, всі вони десь там зіщулились у своїх єпархіях. Ба більше, пів сотні чоловіків, перебуваючи у статусі єпископів і учителів Церкви, не спромоглись перекласти превостівську заувагу українською мовою, супроводивши цю інструкцію своїми повчальними коментарями, а лише переписали її зі сайту Ватиканського радіо. Зате інші церковні сановники, які поважають себе та свої народи, опублікували заувагу національними мовами. Навіть поляки потрафили розмістити свій варіант інструкції, а греко-католицькі достойники ані не поворухнулись. А ще хочемо мати свій офіційно визнаний патріархат і свого офіційно визнаного патріарха.
На захист Богородиці не подав свого молодого й потужного голосу тернопільський Миколай Бичок, що його сумновідомий аргентинський громадянин Хорхе Бергольйо іменував кардинал-пресвітером у піку Святославу Шевчуку, який апріорі є більш прийнятною кандидатурою у сан кардинала. Але це інша цікава історія, недотична до нинішньої. При нагоді розкажемо, за що Хорхе Бергольйо помстився Святославу Шевчуку та чому не відвідав Україну із пастирським візитом. До 1400 монгольських католиків вистачило сил дістатись повітрям, незважаючи на хронічні болі в куприку, а до понад кількох мільйонів католиків України йому важко було доїхати, перебуваючи у комфортному вагоні потяга.
Антибогородичні тенденції поширились особливо рясно після II Ватиканського Собору, хоча і до того часу в Церкві та довкола неї вистачало єресіархів і сектантів. Отож візьмемо Новий Заповіт і самі прочитаємо євангельський текст без усіляких хитромудрих офіційних пояснень.
Євангелист Лука розповів, що шостого місяця Господь відрядив ангела Гавриїла до Діви Марії у Назарет. Увійшовши у помешкання Марії, ангел урочисто промовив: «Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками» (Лука, розділ 1, стих 28).
Далі між ними відбувся діалог. Ангел повідомив Марії, що вона стане матір’ю Божого Сина і разом із Ним визволить людство зі стану первородного гріха, в який Адам і Єва примудрились вплутатись навіть у Раю. Марія погодилась: «Так. Ось я слугиня Господня, нехай зі мною станеться по слову твоєму!».
Із цього євангельського фрагменту дізнаємось, що:
- ангел наголосив, що Марія є настільки винятково благодатною і безгрішною, що Господь перебуває із нею;
- ангел акцентував, що між усіма земними жінками Марія вирізняється особливим благословенням.
Отримавши згоду Марії, що вона візьме участь в акті Відкуплення Людства із лабетів первородного гріха, ангел відійшов. Хоча на той момент, можемо припустити, що Марія ще сама цілком не збагнула, що означає бути матір’ю Божого Сина. Остаточно це усвідомила, в усій євангельській повноті, в єрусалимській горниці на 50 день після Воскресіння Ісуса, коли на апостолів і Діву Марію зійшов Святий Дух і започаткував відкуплюючу Церкву Христову.
Коли Йосиф і Марія принесли Дитятко-Ісуса в Єрусалимський храм, щоби на юдейською традицією поставити Дитя перед Всевишнім, до них підійшов праведний Симеон, благословив їх і промовив до Марії: «Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі (і не тільки в Ізраїлі), Він стане знаком протиріччя. І тобі самій меч прошиє душу, щоби відкрились думки багатьох сердець». Пророцтво Симеона сповнилось. Сьогодні бачимо як відкриваються лицемірні серця та ниці думки багатьох, а церковників зокрема.
Важко осягнути некомпетентність тих ватиканських сановників, які не відчувають дух Євангелії та нездатні збагнути, що будь-яка людина, яка допомагає Спасителеві у Його священній справі Відкуплення людства, автоматично стає Його співслужителем, а разом із Ним і співвідкупителем («Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто зі Мною не збирає, той розсипає». Лука, 11:23). Не говорячи вже про Богородицю, яка найбільше з усіх людей присвятила всю себе справі Відкуплення. Ватиканські сановники двоєдушно остерігаються, що ті католики, які мають схильність до особливого вшанування Богородиці-Співвідкупительки, можуть возвести її у ранг богині. При здоровому глузді й тверезій пам’яті ніхто такого чудити не буде, не надасть Богородиці статус четвертої особи «Пресвятої Четвірки».
Хто із нинішніх ватиканських сановників знає, що відбувалось в душі Марії, коли вона три години поспіль дивилась на передсмертні конвульсії свого Сина на хресті? Хто із сановників усвідомлює, яку роль відіграли ці страждання Діви Марії, символічно покладені на Господній престол під час голгофського акту Відкуплення людства?
Водночас ватиканські чини не дбають про уточнююче вдосконалення догмату, що Ісус Христос є Посередником між Богом і людьми. Якщо постійно повчати і наполягати, що Ісус є Посередником, то закрадається крамольна, але логічна думка, що Ісус є виключно Посередником, а не Богом. Аналогічно як у православних: «І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця ісходить, що Йому з Отцем і Сином однакове поклоніння і однакова слава, що говорив через пророків».
Якщо Святий Дух не походить і від Ісуса Христа, а виключно лише від Бога-Отця, тоді Ісус не є Богом, тоді марні людські сподівання на доступність до Царства Небесного. Церковники самі ж створюють колізію: у православних Ісус не Бог, а в католиків − здебільшого Посередник. То чи варто дивуватись, що виникали і будуть виникати десятки різновекторних сект. Люди шукають, але не знаходять у церковників логічних пояснень, отож самотужки знаходять відповіді, які не завжди достовірні.
Роберт Привост, який іменував себе папою Левом, замість у смиренні та покірній молитві просити у Господа додаткового розуміння і щедрішої благодаті, взявся інспектувати Богородицю-Співвідкупительку, яка у небесному ранзі достоїнств посідає друге місце після Пресвятої Трійці та перше місце перед архангелами, ангелами, пророками, апостолами, мучениками і всіма святими. Якщо в акафісті сказано, що Богородиця є Співстраждальницею поруч із Христом-Відкупителем, то чому вона не може бути і Співвідкупителькою?
Якщо є Акафіст до Пресвятої Богородиці-Рятівниці та аналогічна ікона, то однаково не поширюється переконання, що в такий спосіб в Ісуса забирають Його прерогативи як Спасителя і Відкупителя людства.
І як це ватиканському інструкторові Привосту не спало на гадку знищити ще і богородичний титул «Пресвята»? Адже «Пресвятим» або «Надсвятим» може бути тільки Всевишній, Господь сил небесних, вселенський вищий Інтелект. Але ж ніхто не наполягає, що пресвятість Пресвятої Богородиці рівнозначна пресвятості Пресвятої Трійці. А ці богословські поняття кардинально протилежні, а не паралельні, як у випадку із титулом Співвідкупительки.
Якщо Богородиця є Матір’ю Церкви, якщо Роберт Привост цього не заперечує, а Церква у своїй природі має відкуплюючу (хрещення) і спасаючу (церковні таїнства) харизми, то чому Богородиця не може володіти тотожними ознаками і, «як Матір апостолів і Матір Церкви» (митрополит Епіфаній), не бути Співвідкупителькою?
Не будемо заморочувати читачам голову філософсько-богословськими спекулятивними (умоглядними) поняттями. Для спасіння філософія не потрібна, тому що від многих знань − премногая печаль. Достатньо розуміти, що ми сотворені на образ і подобу Божу, тобто ми є тривимірними. Кожній людині Всевишній дав тіло, душу і частку Самого Себе − дух. Коли Господь задує свічу життя, тоді для кожного персонально настане розбір його короткотривалого, із точки зору Вселенської безконечності, життєвого польоту із теплої вагіни у холодну могилу. А далі буде звіт: чи людина приготувала себе для вічного життя у Царстві Небесному, чи недбалістю прирекла себе на вічні страждання у володіннях демонічних сил (див. Притчу про таланти).
Отож рішуче цураймось некомпетентності релігійних очільників, натомість смиренно вшановуймо Господа Отця, Господа Сина, Господа Святого Духа, Пречисту Діву Марію та увесь небесний сонм святих.
Богородичний символ віри
I. Вірую в Богородицю, і вірую твердо, і вірую від усього серця.
II. Вірую в Її Непорочне Зачаття, в Її вічне Дівоцтво, в Її співучасть у Відкупленні людства пліч-о-пліч із Ісусом-Відкупителем.
III. Вірую в Її Богоматеринство, в Її духовне Материнство, в Її церковне Материнство, в Її дійсну Царственість.
IV. Вірую в Її Успіння і прославлення у Небі разом із тілом і душею, бо Пречиста Діва Марія є прообразом Христової Церкви, яка матиме завершення і цілковите прославлення у прийдешньому віці.
V. Вірую в посередництво благословенної Діви Марії між Господом Богом і Церквою та в Її вболівання за спасіння душ наших.
VI. Вірую в Її милосердне ставлення до кожної людини як Матері, як Заступниці, як Рятівниці.
VII. Вірую у всесвітнє торжество Непорочного Серця Пречистої Діви Марії як на Землі, так і в духовному царстві Всевишнього Господа. Амінь.
*****
У березні 34 року Християнської ери Ісус попередив апостолів, а разом із ними все людство: «Симоне, Симоне! Ось Сатана наполіг, щоби вас пересіяти наче пшеницю. Я молився за тебе, щоби віра твоя не звітріла. А колись, коли навернешся сам, утверджуй і своїх братів».
Сьогодні, вірогідно напередодні Останніх часів, пекельні сили отримали допуск до Церкви, щоби пересіяти всіх, хто називає себе християнином, щоби відокремити зерно від полови. Ісус Христос молився за своїх вірних, а Святий Дух огорне їх і збереже від розчарування та боговідступництва у цих темних часах.