4 грудня тіло загиблого героя привезуть на Тернопільщину. Поховають його 5 грудня у рідному с. Клебанівка, що у Підволочиському районі
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
Мешканець Тернопільщини Руслан Голембйовський загинув 28 листопада поблизу станиці Луганської.
Він був сапером і, як кажуть односельці, підірвався на розтяжці.
В зоні АТО наш Руслан був близько 4 місяців, – розповіли односельці. – Пішов добровольцем. Батьки як могли тоді його відмовляли. Не послухав. Він був справжнім патріотом. Українцем – з великої літери.
Служив Руслан Голембйовський у 128 бригаді, розповіли активісти підволочиського осередку ВО «Автомайдан» і місцевої Самооборони.
4 грудня, близько 13.00 ми зустрічатимемо тіло загиблого земляка на межі з Хмельницькою областю, – кажуть активісти. – Згодом з ним прощатиметься Підволочиськ. Руслана пронесуть пішою ходою до центру – вул. Д. Галицького. Неподалік пам’ятнику Ангелу-хоронителю відбудеться молебень.
Згодом тіло героя повезуть додому – у рідне с. Клебанівка Підволочиського району, де 5 грудня поховають на сільському цвинтарі.
У Клебанівці, здається, немає жодної людини, яка б не оплакувала загиблого земляка. Люди кажуть, Руслан був справжнім патріотом. Однією з головних рис було й те, що завжди готовий був прийти на допомогу.
Відколи дізнався про загибель Руслана – перед очима стоїть картинка з його дитинства, саме напередодні одного з новорічних свят… Вибачте, комок в горлі… Не можу говорити, – директор місцевої школи Ігор Буняк на хвилину замовк. – Він був надзвичайно веселим, життєрадісним. Тепер його немає.
Ховатимуть сина батьки. Брата – молодша сестра, яка після заміжжя проживає у сусідньому селі.
Сім’я у них проста, сільська, але батьки дуже працьовиті – і Руслан до них вдався, – розповіли сусіди загиблого Руслана. – Він був сапером в армії, відколи пішов в АТО – служив теж сапером. Дуже здібним. Що насправді там сталось – ніхто не знає. Та й чи є різниця – Руслана не повернеш. Кажуть, навіть його комбат плакав за ним, як за рідним сином…
