6.11.2014 р. ДУК “Правий сектор” і 93-я ОМБр повернули під контроль України селище Опитне біля Донецького аеропорту, звідки часто робили вилазки РДГ противника. Спочатку село пройшла піхота, за нею увійшла і закріпилася бронетехніка.
План був такий: спочатку все село проходимо ми, виявляємо сили противника, якщо вони є, або упевнюємось, що їх нема, за нами заходить бронетехніка.
Виходили в суцільному тумані, було тривожно, бо розвіддані, які ми мали по Опитному, були явно застарілі. Вочевидь, хтось злив противнику інформацію про заплановану операцію: РДГ із села вийшли, а нашу колону від самого виходу почали накривати градами зі стадіону “Спартак”. Не влучили – найближчі розриви лягли у метрах 200.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Треба було чути, як наші бійці зв’язувались з артилеристами: “Дядь Миша, там спартаковские наших пацанов обижают. Насыпьте им огурцов, пожалуйста”. Але довелося обійтися без допомоги нашої артилерії – д ядя Міша відповів, що зараз стріляти не може. Ми дружно вирішили, що причина – чергові дебільні перевіряючі, як дотримується перемир’я, які ніяк не второпають, що ніяк воно не дотримується. Але з’ясувалося, що чималенька ворожа РДГ, яку ми спугнули з Опитного, підлізла майже впритул до позицій нашої артилерії і могла зняти координати. Добре, що їх вчасно помітили.
Але і без артилерії все пройшло добре. На вході у село ми зустріли чотирьох місцевих молодих мужиків, які ловили рибу. Розпитали їх про ситуацію в Опитному, забрали про всяк випадок мобільні телефони і сказали залишатися на місці, поки ми не повернемось. За пару годин ми повернулися і віддали їм телефони. Вони проти нашої волі напхали нам риби, яку ми не могли нести, бо руки в усіх зайняті зброєю. Довелося пронести трошки, щоб мужики не образились, і залишити місцевим тваринам.
Щодо настроїв місцевих – окрема історія. За нашими даними, значна кількість мешканців Опитного симпатизує сепарам. Але ті рибалки видалися мені, як мінімум, нейтральними, а потім ще був випадок, коли місцева бабуся йшла собі сільською вулицею, раптово побачила нас, що залягли на узбіччі, і злякалася йти далі, а якась тітка покричала їй: “Не бійтесь, це наші”.
На жаль, найкрасивіший момент – як у село в’їздила колона нашої бронетехніки, а боєць ДУК показував їм, куди заїжджати – я не зняла і взагалі не побачила, бо мене в той час забрали крити іншу вулицю.
Поверталися ми дуже задоволені, хоча й під безперервний артилерійський обстріл. Дійшли і дізналися, що в аеропорту у нас 200-й – 18-річний Сєвєр…
Зйомка: Олена Білозерська. (с) ІА “Поряд з вами”
