Уся правда про щиру та емоційну Мар’яну Нестайко

Талановита співачка Мар’яна Нестайко вже 13 років невтомно радує своєю творчістю не лише рідне місто, але й всю країну. Концертні майданчики США, Канади, Польщі та Італії свого часу підкорилися дівчині, не так давно вона взяла участь у популярному вокальному шоу «Голос країни», а зараз, не покладаючи рук, працює над альбомом, який обіцяє здивувати новою якістю. Про реалії українського шоу-бізнесу, свою творчість та хороший настрій восени Мар’яна Нестайко розповіла в інтерв’ю Visit.ua.

– На сцені Ви уже багато років, у Вас є багатющий досвід, якому може позаздрити не один молодий виконавець. То що ж, на Ваш погляд, має найбільш вирішальне значення для формування справжнього артиста − систематичне навчання у культурно-освітніх закладах, постійна робота над собою, саморозвиток чи таки досвід?

– В будь-якому випадку співак мусить мати професійну «базу». Я такої бази не мала – мене навчали, але в більшості я вчилася співати сама. Вже після закінчення Київського національного університету культури і мистецтв я брала приватні уроки у викладачки вокалу, в якої займається Тіна Кароль. Тобто навіть Тіна, будучи вже зіркою, все ще продовжує вчитися, продовжує працювати над собою. Хоча концерти також важливі, адже це практика.

– Чи є певний рівень розвитку, досягнувши якого, співак може спинитися і заспокоїтися, так би мовити?

– Думаю, такого рівня не існує. Спробую пояснити на прикладі закордонних виконавців. От чому наша молодь слухає переважно іноземних виконавців? Попри те, що більшість закордонних зірок вокально сильні, над ними працює велика команда людей, над ними і з ними. Попри те, що в них є талант, над цим талантом потрібно було немало потрудитися. Іноземні виконавці, крім того, що навчаються співати, також розвивають свою акторську майстерність, вони хореографічно сильні настільки, що на рівні танцюють з професійними хореографами, а то, може, й краще. Ось саме таким має бути артист у найширшому значенні цього слова – той, що вміє співати, вміє танцювати, вміє гарно сказати і чудово вміє зіграти роль.

– А з українських виконавців можете назвати когось, хто міг би прирівнятися до закордонних зірок?

– Складно сказати, але ризикну прирівняти до них Тіну Кароль. Крім того, що це людина талановита, вона ще й надзвичайно працьовита. Це видно – вона постійно працює над собою. Я зараз не говорю про Тіну як про особистість, не хочу судити, яка вона людина, який у неї характер. Та коли вона виходить на сцену, то буквально живе тим, що робить, живе тими піснями, які співає. Тіна не вульгарна, в неї є природна сексуальність. А ще вона завжди збирає повні зали, навіть в нас у Тернополі. Хоча співає російською мовою.

– До слова, як можете прокоментувати вже традиційне закидання яйцями російськомовних виконавців у Тернополі, зокрема ситуацію з Потапом і Настею, що трапилася минулої весни?

– Це дитячі забавки. Я вважаю так: якщо тобі не подобається Потап і Настя – не йди на їх концерт. Не будемо говорити, якими шляхами, але ці люди, Потап з Настею, все-таки чогось досягнули. Така в них музика – хтось її слухає, комусь вона може подобатись, а комусь – ні. Але ж це не привід брати яйця і закидати виконавців. Взагалі треба в першу чергу починати з себе, якщо хочемо щось змінити в нашій країні.

– Якщо уже ми зачепили тему мов, що загалом завжди є актуальною в Україні, особисто для Вас має принципове значення мова пісень?

– Припустімо, є поет-пісняр, поет чи проста людина, в якої народився вірш, народилася пісня російською мовою, то чому артист не може виконати те, що написала та людина в період, коли вона це відчувала? Для мене не важливо, якою мовою співати, головне, щоб люди розуміли, про що пісня. Вважаю, що в музиці мовного питання взагалі не має бути. Так, мені, звичайно, хотілося б чути на радіо лише українську, тому що це моя рідна мова, мова, якою я спілкуюся, але якщо ж є пісня російською чи англійською, то хіба співак має думати, як її перекласти?

– А бувало так, що люди негативно сприймали у Вашому виконанні російськомовні пісні?

– Насправді я лише недавно почала співати російською. Та якщо в нас на Заході це можуть сприймати негативно, то все-таки в Києві, щоб вийти на вищий рівень, необхідно співати російською. Перед цим фактом співака поставить будь-який продюсерський центр. Такий вже в нас шоу-бізнес. І якби я була вже цілком самодостатньою артисткою на сцені, я би могла співати лише україномовні пісні. Та не в теперішніх умовах.

– Ви відверто говорите про те, що доводиться співати російською, небагато є виконавців, які це визнають публічно, хоча й усвідомлюють такий стан речей…

– А кому це секрет? Мені принаймні не соромно подивитися в очі жодній людині, з якою я працювала і працюю зараз.

– Окрім мови, що впливає на те, щоб виконавця знали?

– Щоб знали? В нашій країні? Це жах! Як казав колись Мозговий: «В Україні ні шоу, ні бізнесу», хоча думаю, що друге переважає. Дивіться, я 13 років співаю, та мене не знає вся країна (якщо бути відвертими). У мене було багато непристойних пропозицій, які могли би вплинути на моє подальше майбутнє. Я про це відкрито кажу і думаю, що це не є таємницею, дивлячись на те, що зараз відбувається. Якби я погодилася, то вже давно могла би бути на тому рівні, до якого мені б хотілося дійти. Але оскільки мене батьки виховували інакше, я маю зовсім інші духовні та моральні погляди – я не намагаюся вирватися на вершину будь-якими шляхами. Я хочу, щоб моя совість була чистою. І, озираючись назад, розумію, що була не останньою, що була нормальною людиною і все-таки зуміла чогось добитися.

– І все ж чи важливо для співака (і особисто для Вас) досягнути вершини?

– Ні, якби мені це було потрібно, якби мене цікавили конкретно гроші і слава, я б пішла нечесним шляхом. Я хочу займатися улюбленою справою, я готова працювати і працюю. Але бачу, що нікому моя праця не потрібна. Крім дуже близьких людей, мене ніхто не підтримує. А для чого підтримувати, якщо краще і вигідніше, приміром, почати розкручувати ту дитину чи дівчину, батьки якої мають достатньо коштів, щоб цю розкрутку оплатити? Ось такий в нас шоу-бізнес. Альбом, над яким я зараз працюю – це лише мої зусилля. Буду гордитися тоді собою, коли все сама зроблю. Я, звісно, не проти допомоги, але я не з тих людей, які будуть вимолювати гроші у багатих.

– І за весь час Вашої кар’єри у Вас не було меценатів?

– Все, що я маю, всі пісні, які пишу зараз – все зроблено власними зусиллями, власними коштами і з допомогою людей, з якими працюю і які мене розуміють.

– Що ж для Вас є найбільшою винагородою за усю нелегку творчу працю?

– Взаємодія з публікою під час виступів. Якраз заради таких моментів і варто закривати очі на інші неприємні реалії. Коли виходиш на сцену – ти «один у полі воїн», та коли зал починає підтримувати – вже набагато легше, зовсім інші відчуття. Хоч це дуже складно, адже треба мати незвичайну енергетику, щоб тисячі людей зробити навіть не стільки прихильниками, скільки друзями – для цього декому достатньо двох слів, а дехто, наче й впевнено виходить на сцену, та не може, як кажуть творчі люди, «взяти зал в свої руки».

 – А від чого це залежить – від особистості чи від конкретної ситуації, що складається?

– Це має бути «родзинкою» артиста. Ось таке вміння якраз є і професіоналізмом, і свідченням наявності практики, і внутрішнім станом людини. Важливо взяти зал в свої руки не лише словами і піснею, а емоційно, щоб люди повірили.

 – Бувало так, що публіка під час Вашого виступу ніяк не реагувала, не було жодної віддачі?

– Навіть не пригадаю зараз, але публіка справді буває складною. І це навіть не через те, що їй не подобається виступ. Таке може бути через певну закомплексованість публіки. Так, зазвичай, буває на початку концерту, та вже до кінця люди трошки розслабляються.

 – Правда, що виступати першим у концертній програмі найскладніше?

– Складно. Про це кажуть, що публіка ще не розігріта. Люди приглядаються до артистів, дивляться в якому вони взутті, у якому одязі. Але насправді першими і останніми завжди виступають найкращі. Я, чесно кажучи, не задумувалась над цим, та вважаю, що найбільше залежить від пісні, з якою виступає співак – якщо вона хороша, то неважливо – перший ти чи останній.

– Ви виступали у різних країнах світу. Перед якою публікою там доводилось співати?

– Були й іноземці, і наша діаспора. Для прикладу, на фестивалі у місті Генуя було багато іноземців. Я навіть спеціально для цього фестивалю вивчила пісню «Мама Марія» італійською мовою. Так от для них було дуже дивним те, що гостя заспівала їхньою мовою. Наші люди за кордоном також набагато краще сприймають артистів. Навіть більше вам скажу, їм неважливо, хто на сцені – Софія Ротару чи Мар’яна Нестайко.

 – Телевізійне шоу «Голос країни», у якому ви брали участь, щось змінило, якось вплинуло на Вашу кар’єру?

– Стосовно «Голосу країни» я розповім правду. Не буду говорити про сам проект – там все насправді дуже класно. Скажу про себе, як я це сприймаю. До проекту я довго готувалася, підбирала пісні, проводила репетиції. А коли таки потрапила на телезйомку, то хотіла виконати пісню англійською мовою, бо саме в англомовних піснях добре можна показати голос, проте жодну з пісень, які я пропонувала для свого виступу, не приймали. Тому я й сказала перше, що прийшло в голову – пісню Крістіни Орбакайте «Ты на свете есть». Ось це їм підійшло. Але я вже тоді відчула, що з цією піснею далі не пройду. Я себе, чесно кажучи, погано почувала тоді, а ще хвилювання таки далося взнаки. Хоч, по суті, для мене не так вже й важливо – пройшла чи ні. Погоджуюсь з тим, що я не особливо добре заспівала,але мені дуже прикро, що журналісти мене подали так: якщо ти гарно виглядаєш – співати значить не вмієш. Зокрема, не зважаючи на те, що Доманський різні питання мені задавав, в ефір пустили щось про те, чи багато за мною чоловіків бігає. Насправді я прийшла туди не на конкурс краси, я прийшла тоді показати те, що можу. А насправді я можу зробити набагато більше, ніж вийшло в результаті.

– А взагалі такі шоу – це лише шоу чи справді розвиток для виконавця?

– Це розвиток. Насамперед там можна перевірити свої сили, можна перевірити, на що ти здатен, що ти можеш. Не завжди там все чесно, але скрізь є свої нюанси.

 – Зараз Ви активно працюєте над новим альбомом. Коли чекати виходу платівки від Мар’яни Нестайко і чим вона здивує шанувальників?

– Над альбомом я працюю сама – сама пишу пісні, сама придумую музику. Хоча не хочу, щоб в альбомі були лише мої композиції, тому співпрацюю також з поетами, яких я дуже поважаю, з якими знайома багато років. Адже ті люди, які мені пишуть, мусять дуже добре мене знати, щоб створити текст саме під мене. Можна навіть сказати, що в нас відбувається співпраця на емоційному рівні. На даний момент над альбомом ще потрібно багато трудитися. Хоч я би, звісно, хотіла, щоб він вийшов якнайшвидше. Та оскільки я дуже прискіпливо ставлюся до дрібниць, то, мабуть, це буде нескоро. А ще багато залежить від коштів, бо альбом робимо на професійному рівні, на рівні українських зірок, а це зараз недешево.

 – Як відбувається процес створення довершеної музичної композиції, якою Ви залишаєтесь задоволеною?

– Ой, в мене це завжди дуже складно. Взагалі я не можу відповісти, як народжується пісня. Чесно, не знаю – буває, вона з’являється спонтанно, буває, довго доводиться думати. Зазвичай, я приблизно уявляю, яку б мені хотілося створити пісню, раджуся з друзями, з поетами, які пишуть слова. Насправді особливо складно створити україномовний текст пісні – українська мова дуже мелодійна, але вона має велику кількість складних слів, які важко покласти на швидку ритмічну музику, на відміну від російської і тим більше англійської мов. Виявляється, дуже складно підібрати слова так, щоб вийшла хороша молодіжна пісня українською мовою.

 – Коли новий альбом вийде у світ, плануєте провести його презентацію для шанувальників? Можливо, навіть у Тернополі?

– Думаю, що презентацію влаштую. Щоправда, не хочу, щоб це виглядало так – «ось подивіться, я альбом випустила». Я просто хочу, щоб ті люди, які в мене не вірили, переконалися у тому, що все-таки є результат моїй роботі і що можна повільно, але впевнено дійти до своєї мети.

 – Яка Мар’яна Нестайко на сцені? Можна це охарактеризувати одним словом?

– Те, яка я на сцені, пов’язано з музикою, яку я люблю слухати, а слухаю я завжди ту музику, яка викликає певні емоції. Тому можна сказати, що на сцені я емоційна. Якщо пісня експресивна, я хочу робити так, щоб слухач «прилип до крісла», якщо після лірична, я хочу робити так, щоб людина розтанула в тому, що слухає, якщо пісня швидка і запальна, я хочу, щоб глядач відчув мою шалену віддачу.

– А якщо уявити, що музики не існує взагалі. Чим би тоді займалися?

– Я би тоді танцювала. Принаймні точно займалася б творчою роботою – хореографія, театральне мистецтво. Та в будь-якому випадку до своєї роботи я б відносилася професійно.

 – Могли б сказати кілька слів для молодих виконавців, які б допомогли їм досягнути своєї мрії?

– Я б, мабуть, хотіла побажати, в першу чергу, потрібних людей, таких, які би вірили в талант, які б допомагали морально. Адже коли сам борешся з усім тим брудом, яким, по суті, є шоу-бізнес, треба мати просто сталеві нерви, щоб самому падати і вставати. А порадити можу одне – працювати і нікого не слухати.

 – Ви навчалися у Києві, деякий час там жили. Коли-небудь пробували порівняти Київ із рідним Тернополем?

– Чесно кажучи, я Київ не люблю зовсім. В Тернополі мені комфортніше. Коли вперше приїхала до Києва, то думала, що люди подуріли. Кожен туди приїжджає чогось добитися, та не кожному це вдається. До того середовища треба звикнути. А в Тернополі можна творити, обдумувати, тут спокійно і тихо.

 – Цьогоріч осінь до нас принесла ранні холоди і дощі, що можете побажати тернополянам у таку похмуру погоду?

– Погода ніколи не має впливати на настрій, настрій має йти зсередини. Бажаю усім навчитися самих себе стимулювати до позитиву, тоді погода взагалі не матиме ніякого значення – чи погана вона, чи хороша, чи сонце світить, чи дощ падає. Якщо людина позитивна внутрішньо і може правильно себе налаштувати – це казка. А ще бажаю побільше позитивних людей поряд і якісної музики!

26 вересня 2013 року

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram