«Підпільна графіка ОУН УПА», – таку назвау дали їй організатори – відомий художник Іван Балан і науковець, доктор історичних наук, професор Нестор Мизак. Обидва – наші земляки, хоча вже багато літ проживають у Чернівцях. Іван Дмитрович родом зі Стрілківців, а НесторСтепанович – із Гермаківки. Обидва закохані в Україну і її історичне минуле. У цьому творчому тандемі вийшло у світ 22 книги із серії «За тебе, свята Україно!». Така тісна багаторічна співпраця відкрила для нас цілий пласт забутої історії, зокрема тих героїчних сторінок, які роками замовчувались, про які не можна було говорити вголос. Виставка відкрита у Борщівському краєзнавчому музеї.
Перегляньте також:
- Як позбутися куріння: поради тернопільських медиків
- Співачка з Тернопільщини Віта Грицак придбала 12 дронів для військових за кошти з концертів
Правда із бідона
Вісімнадцять років тому, волею долі ці двоє людей зустрілися і видали першу книгу. Тоді, як розповідає Іван Балан, ніхто навіть подумати не міг, що викличе вона величезний резонанс і зацікавлення як істориків, так і простих людей. Хтось беріг фото повстанця у сховку, хтось знав про розташування криївок, а хтось відкрив і правду про розгалужену систему підпільних друкарень, які були на наших теренах у Товстому (друкарня Старуха), Озерянах. З року в рік виходили все нові книги, над якими працював Нестор Мизак, відкриваючи для себе героїчну правду про прогандистську роботу повстанців УПА «Захід» на Заліщанщині, Бучаччині, Борщівщині, Бережанщині, Кам,янці-Подільському в архівах СБУ. Книги, написані паном Нестором і яскраво ілюстровані графікою художника Балана, стали непересічною подією початку дев,яностих. Годі казати, що часи ще були непрості. І не кожен художник давав згоду на таку співпрацю. Але не Іван Балан. У своєму виступі він скаже: «Мені було байдуже, що я за це міг потерпіти! Я настільки люблю Україну, що одразу погодився на пропозицію Нестора Мизака».
Два роки тому на Хмельниччині, у лісі, пошуковцям вдалося відкопати два бідони із документами УПА, якому дали назву Малокужелівський архів. Першим, хто дізнався про цю подію від пошуковців став Іван Балан. Одразу ж повідомив пана Нестора. Саме та обставина, що архів потрапив у руки науковців, зберегла його від розпорошення, подальшого розтягування по приватним колекціям. Те, що знайшли у лісових бідонах, було унікальним скарбом: світлини повстанців, прізвища, псевдо, особисті речі, листівки і газети і навіть поезія.
– До лав УПА йшли найкращі хлопці, патріоти від діді-прадіда, для яких вмерти за Україну, за її волю, було честю. Своїми молодими життями вони це довели, – розповів Нестор Мизак. – Матері не відмовляли синів йти у підпілля, а наставляли на добру службу і благословляли. Рідко кому вдавалося вижити у той час, зрадників і провокаторів було чимало. Але ось так, в горнилі такого страшного часу і формувався дух нескореності. У підпіллі був порядок у всьому, всі ролі розприділені. Панувала тотальна дисципліна. Ні пиятик, ні азартних ігор. Ми знайшли в архіві шахмати, а от гральних карт там не було.
Розповів Нестор Мизак і про містичні миті під час своєї пошукової і дослідницької роботи. Дізнався, що на початку 50-х у Чорткові, в центрі міста, НКВД показово стратило чотирьох повстанців. Імена трьох вдалося встановити. А хто ж був четвертим? Довго ці здогади не покидали пана Нестора. Аж якось у потязі, коли він перегортав сторінки повстанського альманаху, до нього підійшов чоловік. Розговорилися. І в розмові чоловік обмовився про цю подію у Чорткові, мовляв був страчений на площі його добрий знайомий. Назвав і прізвище, і місцепроживання його сестри. Так ось хто цей четвертий! Несподіване відкриття вразило історика настільки, що він повірив у містику. І справді, невдовзі Нестор Мизак відвідав сестру героя, яка ще зберігала його листи. Для пошуковця такий поворот подій – велика удача. Згодом, усе це знайшло відображення в одній із книг.
Півторатисячі кілометрів велосипедом
Таких архівів, зустрічей і містичних збігів обставин було ще багато в біографії історика, нашого земляка Нестора Мизака. А роботу ця людина провела титанічну. Десь знаходились і сили, і можливості, і спонсори. Доля зводила з людьми, такими ж одержимими ідею відродження правди про повстанський рух. Так на перехресті долі і зустрілись два майстри – Іван Балан і Нестор Мизак.
Пан Нестор пригадує, як тільки-но зазоріла незалежність нашої держави, його мати сказала синові: «Бери ровер і їдь до Ніври, Турильчого, по селах, питайся в старших людей і все записуй, бо то історія!». Ось так, від села до села і їздив Нестор Степанович по ще живих свідках тих подій і записував кожне слово. Тоді люди ще боялися казати правду, відкриватися, десь у сховках ревно берегли світлини родичів – повстанців. Переконував, просив віддати задля історії. І лише тепер, коли вийшли ці унікальні праці, ми отримали справжній істричний скарб, де у кожному розділі, на кожній сторінці – чийсь біль і чиясь доля. Нестор Мизак відкрив нам когорту героїчних імен, серед яких і графік Ніл Касевич. Переживши трагічну долю, втративши ногу, батьків і хату, він якось сказав, що вже втрачати нічого, тож іде у ліси. Там він і став графіком, робив дизайн і друкував листівки, іншу підпільну літературу. Про це мало хто знає, але розробники сучасних військових нагород взяли за основу графіку Касевича, використавши багато її елементів. На виставці ця графіка була широко представлена.
Із книги пана Нестора можна дізнатися і про патріотичну родину Гнибідів з Іванкова. Усі в тій чи іншій мірі були причетні до підпільного руху. До слова, за незалежність України і в боротьбі за неї свої голови склало 47 тисяч українців, з яких 1,5 тисячі – вихідці із Борщівщини. І найбільше патріотів дало село Іванків – у підпіллі з москалями воювали 140 його жителів. Вісімнадцять років тривала ця боротьба з московськими псевдовизволителями.
Гасло, яким керувались повстанці у підпіллі під час розповсюдження листівок звучало так: « Із хати до хати, із рук в руки!», тобто, треба було діяти таємно і результативно.
В роботі історику допомагають звичайні люди. Без їх підтримкм і допомоги не вдалося б зробити такої потужної пошукової роботи. Під час відкриття вистаки виступив Богдан Лукій із Бабинців, який уже багато років займається пошуковою роботою. Зокрема чоловік розповів, що вони з однодумцями знайшли точне місцезнаходження криївки у Товстому, де знаходилась підпільна друкарня Старуха (там жила родина Мотичків із села Блищанки). Криївка ця існувала із 1947-го по 1951 рік. І після того, коли до рук енкаведистів потрапили повстанці Клим, Неплюй, Сказінський і Гук, її викрили. Тут не варто думати, що затримані зрадили, просто, мабуть, вже по гарячих слідах була проведена оперативна робота. Сьомого травня Товстенська криївка була знищена. Але пам,ять відновлена, і це зробили прості люди, за що їм велике спасибі. З кінця 1943 до лютого 1946 року діяла підпільна друкарня і в селі Озеряни. Під час арешту було взято 10 кілограмів типографського шрифту та пристрій для ручного друкування. Сама друкарня типу «Американка» знаходилась у спеціально обладнаному бункері на обійсті Ганни Кошіль. Разом із нею був арештований Василь Марущак, родом із Копичинців, – бригадир залізнично-дорожної служби станції Озеряни, що доставляв у друкарню папір, дві його сестри та інші люди, які працювали в друкарні.
На вистаці у Борщеві, яка працюватиме до кінця року, можна оглянути галерею портретів провідників ОУН-УПА, світлини із колекцій простих жителів краю, спогади, документи, ну і звичайно ж усі книги і наукові праці автора Нестора Мизака, що прикрашені графічними роботами Івана Балана. Історія не вмирає, бо історія – це правда. А наша правда – це вічна боротьба за волю. За неї гинули прадіди, діди, а тепер – наші діти. Пишеться нова історія, історія кривавого сьогодення. Але про минуле забути – то не мати майбутнього. Тож пам,ятаймо подвиги цих людей. А перед сучасниками, такими як Нестор Мизак та Іван Балан схилімо із вдячністю голови за велику працю, за повернення істиниу нашу історію!
