Почну з приповідки:
— Кумe, як у вас справи?
Перегляньте також:
— Не так добре, як мені хотілось, але й не так погано, як хотіли б ви.
На фронті ситуація складна й напружена. Ми бачимо, як, не жаліючи своїх, кацапи продовжують тиснути по всій лінії фронту, використовуючи великі людські ресурси. Водночас сьогодні помітна демотивація українців йти на фронт. У тилу — безлад. Лунає критика командування ЗСУ: іноді справедлива, іноді ні. Проте український воїн стоїть, виснажуючи ворога й зупиняючи його в боях.
Що ж дає сили утримувати позиції за браком зброї, боєприпасів і поповнення бригад?
Український дух. Це — непізнане й неосяжне явище. Архетип українця, що завжди проявляється в горизонтах світогляду й відчутті «своїх». Люди, готові не поступатися й захищати свій дім і землю.
Те, що зараз відбувається у військах, знову нагадує початок великої війни. Керівництво мовчало, стратегічних рішень із штабів не було, але українці організували потужний національний спротив: ДФТГ, територіальна оборона, «браконьєри», «рибалки» та «лісники» самостійно створювали захист своїх територій. Це й був прояв українського архетипу — горизонтальні зв’язки без потреби централізованого командування.
Згодом влада злякалася цього духу свободи й зробила все, щоб його приборкати, дискредитувати, пересварити, зневажити. Усе — за навчаннями кремлівських «веж». Закон про посилення кримінальної відповідальності за невиконання наказів командира став нищівним ударом по українському духу. ДФТГ, як добровільні самоврядні організації громадян, розпустили. Це нагадало радянське тавро: «Я — начальник, ти — дурень; ти — начальник, я — дурень». Та ще й верховного головнокомандувача, що це допустив, обрали кумиром…
На мою думку, значні втрати в живій силі й територіях стали наслідком спроб влади та кількох її «воєначальників» приборкати український дух. Проте українці знову не змирилися з рішеннями чергових «царів».
Сьогодні на фронті я спостерігаю відновлення архетипних горизонтальних зв’язків. Підрозділи пристосувалися до взаємодії між різними видами військ. Наприклад, один батальйон обмінює міни на снаряди з іншим. Одна бригада має безпілотники, але не має важкої техніки, і навпаки. Телефон, контакт, рішення — горизонтальні комунікації військових створюють змогу ефективно протистояти московитам.
Після виділення Байденом допомоги розпочалося активне постачання зброї й боєприпасів на передову. Але саме відновлення горизонтальних зв’язків, воля до спротиву й підтримка технікою вселяють силу й віру, що наступ ворога буде зупинений. І хоч Зеленський говорить, що сил для відновлення територій немає, я і мої побратими впевнені, що вони є.
Нещодавно я зустрічався з керівником ДФТГ у районі Лубнів — старшим сержантом, пораненим і «списаним» у лютому. На початку війни він сформував ДФТГ із понад 2000 осіб, які захистили свій край. Нині залишилося лише близько 100. Його слова підтверджують мої думки: «Щоб там не говорили нагорі, але є 10–20% пасіонарних українців, які ніколи не поступляться.
Віримо в Українську Україну. У вольності, можливості, заможність і право на щастя кожної родини. Цей дух і Збройні Сили України є силою нашої правди.
Працюємо. Перемагаємо.
Павло Жебрівський
