Вже давно, майже щотижня приїжджаю до наших воїнів на Донеччину. Спілкуюсь із хлопцями і дівчатами на передовій, від солдата до полковника, ділюся досвідом, підтримую дух та, звичайно, не з порожніми руками.
На жаль, кляті вороги, не рахуючись з втратами, як таргани, лізуть з усіх щілин. Їм вдається просуватись, руйнуючи все на своєму шляху. Наші воїни «перемелюють» цю біомасу. На жаль, і ми маємо втрати наших захисників.
Перегляньте також:
- Кременеччина плаче: громада втратила Героя Сергія Андрійчуа
- 6 вересня передали 10 тепловізорів для бійців 55 батальйону, – Сергій Надал
Співвідношення втрат московитих до українців, приблизно 1 до 7. Звичайно, сум накриває за кожного свого… У той же час, серйозних фортифікаційних споруд в тилу суттєво не видно. Ну і саме головне – наші воїни не мають розуміння, що і як далі. Я не про військові таємниці чи оперативні задуми. Наказ стояти до кінця вони виконують, відступають лише тоді, коли утримувати позиції стає неможливо. А підготовлених рубежів оборони катма. Воїни запитують – як будемо звільняти окуповану територію? Настрої у них сьогодні такі: нас «зливають», збираються підвести під так зване «перемирʼя», нам важко з цим годитись.
З власного досвіду, вважаю, що звинувачувати військове керівництво – зараз нечесно, бо алгоритм дій під час війни наступний: політичне керівництво країни – Верховний Головнокомандувач і його Ставка приймають політичні рішення; Генштаб і Головнокомандувач організовують його виконання, офіцери і воїни займаються його реалізацією.
Протягом уже довгого часу політичні рішення відсутні. Єрмак їх не приймає, а протермінований Зеленський не озвучує. Головнокомандувач і ГШ намагаються утримати лінію оборони. Це виходить важко. Військова стратегія переходу від оборони до контрнаступу мабуть існує, а політична – мабуть ні.
Мобілізація проходить через одне місце (ті хто «зловлений на вулиці» прагнуть до «самовільного залишення частини»). Мотивація у воїнів падає з кожним днем. Лише сила волі пасіонаріїв тримає фронт.
Що ж робити?
Протермінований Зе-єрмак мають усвідомити, що кожен день їхнього перебування в керівництві Держави веде до ще більших катастрофічних наслідків. Українці мають допомогти їм це усвідомити.
Як?
Ми маємо досвід і сміливість – ми самотужки відчули, як зупинити московитську армаду. Тепер мусимо самотужки знайти опір невігласам та паразитам. Через своє несприйняття їхньої бездіяльності і некомпетентності, бо, коли згідно соцопитувань понад 20% готові знову голосувати за протермінованого Зе-єрмака, то це надає їм індульгенцію на продовження «злиття» країни у перемовини. Вважаю, що ці % фактично є співучасниками спроби «здачі країни». Нам потрібно допомогти їм розкрити очі на те, що їх вибір є політичним злочинним, по відношенню до країни, до себе, до своїх дітей.
Тільки повне несприйняття злочинної некомпетенції та бездіяльності протермінованого приведе до його конституційної відставки, передачі повноважень Голові Верховної Ради, затвердження Уряду Воєнного Часу, поновленню компетентності та утвердження справедливості в країні, що приведе не лише до організації ефективної оборони, а і до звільнення усієї окупованої території України.
Ми можемо перемогти, ми це вміємо. Зробити це можуть лише згуртовані компетентні, жертовні Українці по духу, обʼєднавши сили війська, економіки, правопорядку і управління.
Сподіваємось на себе. Працюємо. Перемагаємо.
Павло Жебрівський
