Михайло Левицький – відомий громадсько-політичний діяч, неординарний поет, художник, патріот України. Нещодавно вийшла з друку книжка Іларіона Пилипця “Михайло Левицький”.
Іларіон Пилипець – автор 22 художніх книжок, майстр художньго слова, який особисто знав М. Левицького з першого дня і першої години його приїзду в Тернопіль, був його щирим, вірним другом, багато спілкувався з ним.
Перегляньте також:
- Двадцять життів Іларіона Пилипця
- 11 квітня закінчився земний шлях відомого тернополянина Михайла Левицького
Михайло Левицький народився 16 березня 1948 р. в с. Пукеничі Стрийзького району Львівської області. Закінчив філологічний факультет Дрогобицького педінституту. Служив у війську.
Автор збірок віршів ” Мамині перепілки”(1979), “Світ околиць” (1986), “Я завжди був закоханий в дерева” (1993), “Вівторок” (1994), “Де ростем, там мусимо цвісти” (1998), “З останньої пелюстки літа” (2004), яка номінувалась на Шевченківську премію. Видав вірші для дітей “Великдень” (1992) та книжки скоромовок та розмальовок “Сніг горів от снігурів” (1992) та збірки перекладів.
Михайло Левицький був членом спілок письменників з 1981 року та художників України – з 1986 р, учасник ряду художніх виставок. З 1983 р. проживав у Тернополі з дружиною Надею, працював художником художньо-оформлювального комбінату, кореспондентом газети “Свобода”. З 1989 р. – один із організаторів і перший голова (згодом співголова) крайової організації НРУ, був депутатом обласної ради.
Нагороджений орденом “За мужність”, медалями всіх трьох ступенів “За заслуги перед українським народом”, Почесною відзнакою НСПУ та багатьма іншими нагородами. Лауреат премій ім. Б. Лепкого, ім. І. Блажкевич.
З метою увічнення його памяті в червні 2024 р. Тернопільська міська рада та обласна організація Національної Спілки письменників України заснували щорічну міську літературну премію імені Михайла Левицького.
Пан Михайло брав активну участь в громадському житті міста, постійно зустрічався із відомими творчими та патріотичними людьми Тернополя. І. Пилипець вів щоденник, в якому про всі ці зустрічі записував і у 1998 р. до 50-річчя від дня народження М. Левицького видав книжку “То всяке може трапитися”, ілюстровану відомим художником М. Пишним, в якій є 50 мініатюрних дотепних оповідок про його життя.
Тому І. Пилипець, маючи спогади про М. Левицького, які ще ніколи не були опубліковані та й напевно нікому невідомі, він написав цю книжку, щоб глибше ознайомити громадськість і читачів та привернути увагу до патріотичної, творчої особистості М. Левицького.
Книжка починається з розповіді про першу зустріч і знайомство автора із М. Левицьким у товаристві з І. Геретою, який вміло обєднував творчих людей Тернопільщини, в день його приїзду з м. Львова в Тернопіль 5 травня 1983 р.
Його у Тернопіль направила Львівська організація Спілки письменників України на запрошенню Тернопільської філії Львівської організації Спілки письменників України, щоб створити Тернопільську організацію Спілки письменників України, що і було зроблено після приїзду в Тернопіль М. Левицького. Він був і поетом, і художником, хоч цього фаху ніде не навчався. Його акварелі такі ж досконалі, як і поезія.
Ідея створення РУХу зародилась у Спілці письменників України в Києві. Її ініціаторами були Д. Павличко, І. Драч та О. Гончар, які звернулись влітку 1988 р. за дозволом на створення організації “Народного Руху України за перебудову” до тодішнього першого секретаря КПУ В. Щербицького, але він відмовив. Тоді вони написали листа до очільника тодішньої держави М. С. Горбачова, який у жовтні 1988 року приїхав у Київ, запросив до себе на прийом Д. Павличка, І. Драча та О. Гончара, вислухав їх і сказав В. Щербицькому:”Люди хочуть нам допомогати робити перебудову, а ти забороняєш. Створюйте організацію і працюйте”.
Після чого почалась підготовка по створенню НРУ. З цією метою на початку грудня 1988 р. з кожної області були запрошені в Київ члени СПУ на пленум. З Тернополя на пленумі був Г. Петрук-Попик. Коли він ввечері 2 грудня 1988 року приїхав з Києва і йшовши вулицею побачив світло у робочому кабінеті І. Пилипця, то зайшов до нього. В кабінеті були пристуні І. Пилипець, Б. Демків, М. Осадца, Б. Ткачик і М. Левицький. Коли Г. Петрук-Попик повідомив про створення НРУ, М. Левицький підвівся і сказав: “Я буду очолювати цю організацію, бо я не боюсь!”. Його кандидатуру підтримав Б. Демків і всі з цим погодились.
У лютому 1989 р. в газеті “Літературна Україна” були опубліковані програма і статут НРУ, а в ніч із 24 на 25 березня 1989 р. на установчій конференції в приміщенні Тернопільської організації СПУ була створена перша в Україні крайова організація НРУ. М. Левицького було обрано першим головою цієї організації. Також було обрано раду цієї організації в кількості 15 чоловік.
М. Левицький проявив неабияку сміливість, очоливши таку революційну на той час організацію, знаючи, що його будуть переслідувати керівні та правоохоронні органи влади, а в разі невдачі у досягнені мети по здобуттю Україною незалежності, може бути аршет і тюрми. Влада, вороги і недруги РУХу називали тоді рухівців націоналістами, бандерівцями, вели брудну пропаганду.
Коли у Тернополі замайорів синьо-жовтий прапор над будинком СПУ М. Левицького викликав до себе прокурор і сказав зняти прапор. На що йому М. Левицький сміливо відповів: ” Цей прапор був, є і буде вічно! Бо я не один такий, нас багато як в лісі мурашок”.
Михайла Левицького любили і поважали люди, зустрічали його виступи на мітингах оваціями і оплесками, він брав активну участь в організації і своєю діяльність вніс значний вклад до здобуття Україною незалежності, проголошеної 24 серпня 1991 року.
Останні роки життя М. Левицький проводив як вільна незалежна людина, зрідка писав вірші, зустрічався з друзями. Після недовго тривалої хвороби він відійшов у вічність 11 квітня 2018 року. Похоронений на кладовищі с. Пукеничі біля могил своїх батька і матері.
Передчасно покинув білий світ Михайло Левицький але зробив багато добрих справ для України. Він менше в житті дбав про особисте, а сповна служив людям, Україні, зробив значний вклад у здобуття Україною незалежності і назавжди залишиться першим головою НРУ на Тернопільщині. Він залишив для нас свою високомайстерні поезію, акварелі для наступних поколінь українців.
Казимир Ярема, член НСЖУ, РУХу і “Просвіти” з 1989 року.
