У Тернополі урочисто відкрили памʼятну дошку академіку Омелянові Пріцаку

На фасаді Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки минулого четверга в урочистій обстановці відкрили памʼятну дошку Омелянові Пріцаку. «Поволі, але невпинно дедалі більше дізнаємося про нього», – зазначив у своєму виступі голова Тернопільського осередку НТШ, завідувач кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними та венеричними хворобами ТНМУ ім. Івана Горбачевського, академік, професор Михайло Андрейчин.

Власне, обласний осередок Наукового товариства імені Шевченка зініціював і доклав чимало зусиль, аби меморіальна дошка Омелянові Пріцаку зʼявилася в нашому обласному центрі. Адже видатний вчений свого часу 15 років мешкав у Тернополі на вул. Глиняній. Шкода, проте його будинок не зберігся.  На жаль, також ім’я Омеляна Пріцака поки що не носить жодна вулиця у файному місті, зате вони є в Києві, Львові, Дніпрі.

Нині будь-яке енциклопедичне видання повідомляє, що Омелян Пріцак – видатний вчений, філолог, сходознавець, історик, іноземний член НАН України, член Наукового товариства імені Шевченка, Української вільної академії наук, Міжнародної асоціації україністів, почесний доктор всесвітньовідомих університетів, член багатьох академій наук світу. А ще — організатор, а відтак і директор Українського наукового інституту Гарвардського університету (США), Інституту сходознавства ім. Агатангела Кримського НАН України. Він – автор фундаментальної праці «Походження Русі», а також понад тисячі наукових праць з філології, лінгвістики, сходознавства, всесвітньої історії, історії України.

Подробиці із життєпису Омеляна Пріцака на відкритті йому памʼятної дошки у файному місті розповів присутнім голова Тернопільського осередку НТШ, завідувач кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними та венеричними хворобами ТНМУ ім. Івана Горбачевського, академік, професор Михайло Андрейчин. Він, зокрема, підкреслив, що на світанку Української незалежності славетний українець і вчений світового масштабу тричі приїжджав до рідного його душі Тернополя. «У постаті Пріцака треба бачити великого українського патріота, видатного вченого, академіка, доктора багатьох закордонних університетів, члена НТШ, організатора трьох українознавчих кафедр та Українського наукового інституту в Гарвардському університеті, організатора й директора Інституту сходознавства ім. Агатангела Кримського», – зазначив Михайло Антонович.

Ми писали – Омелян Пріцак: шлях із Тернополя до Гарварду і назад до України

Відтак слово тримав голова обласної ради Богдан Бутковський, який, серед іншого, сказав: «Нині ми боремося за майбутнє нашої держави, але водночас повинні пам’ятати людей, які творили її історію та прославляли Україну далеко за її межами. Омелян Пріцак є саме такою постаттю». Михайло Андрейчин подарував панові Богдану 14-ий том праць Тернопільського обласного осередку НТШ.

Відкриття памʼятної дошки Омелянові Пріцаку директор Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки Валерій Бачинський назвав непересічною подією. На його переконання, це знак повернення імені видатного вченого передусім для молодого покоління, яке підростає та яке має усвідомлювати, що такі, як Омелян Пріцак – стовпові особистості нашої історії, які формують стержень української нації, дають нам силу, міць, зусилля й можливість, яку ми нині показуємо скрізь, у тому числі й на фронті.

Кандидатка філологічних наук Леся Вашків мала честь бачити Омеляна Пріцака, «гонорувалася тим, що він потиснув руку» їй. Деякими спогадами вона поділилася з аудиторією, яка зібралася на церемонії відкриття памʼятної дошки.

Освячували ж меморіальну таблицю Омелянові Пріцаку священнослужителі Української греко-католицької церкви на чолі з отцем, доктором Іваном Говерою. До слова, він очолює богословську комісію, яку за всі роки діяльності НТШ уперше довелося створити саме в Тернополі.

У вересні 1990 року я вперше почув ім’я Омеляна Пріцака. І не лише почув, ба більше – мені поталанило з ним поспілкуватися майже одну годину, взяти інтервʼю, яке було опубліковане тоді на сторінках обласної молодіжної газети «Ровесник». Слухав його виступ того осіннього дня й у стінах педагогічного інституту (нині – Тернопільський національний педуніверситет ім.  Володимира Гнатюка), де видатний вчений, славетний українець зустрічався зі студентами й викладачами вишу. Запам’яталася його фраза з виступу: «Я ніколи не помру швидше, ніж доки Україна не здобуде незалежність». І мені це висловлювання академік розшифрував: «Це з мого боку було цілком логічно. Адже я народився за часів незалежності України, тобто в час, коли на галицьких землях була Західноукраїнська Народна Республіка. Отож, вважаю, що не повинен швидше померти, ніж Україна здобуде справжню суверенність».

Омелян Пріцак не просто дочекався проголошення державної незалежності України. Він навіть вирішив працювати на рідній землі. Того ж 1990 року він приїхав жити та працювати в Україну. Енциклопедії стверджують, що викладав історіографію та історіософію в Київському університеті ім. Тараса Шевченка. П’ять років був директором Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України. Сімейні обставини змусили його повернутися назад до США. На рідну землю він ще двічі приїде. Але вічність покличе його все-таки у Бостоні 29 травня 2006 року. Він проживе на білому світі 87 років. Зустріне світанок відродження Української держави все-таки на Батьківщині.

Тепер же Омелян Пріцак знову повернувся до Тернополя, але у своєму імені та світлині на памʼятній дошці.

Микола Шот

Світлини автора