У Тернопільському драмтеатрі показали прем’єру комедії «Бракований рай»

Останніми роками, перш ніж іти на літній відпочинок, у Тернопільському академічному драматичному театрі імені Тараса Шевченка пропонують своїм глядачам прем’єрний показ вистави. Цього разу режисер, народний артист України В’ячеслав Жила представив свою нову роботу – комедію «Бракований рай». Автором цієї п’єси є сучасний український драматург та актор Сергій Марен. Варто зауважити, що спочатку цей твір знайшов своє сценічне втілення на київській сцені, а відтак до його постановки взялися в театрі у Кропивницькому, а тепер – і в Тернополі. Доречно сказати, що це вже друга пʼєса Сергія Марена отримала життя в Тернопільському драмтеатрі. Спочатку на малій сцені молодий режисер Олег Совин поставив «Алло», а зараз заглянули й до «раю», нехай і бракованого.

Чому В’ячеслав Жила взявся до постановку саме «Бракованого раю»? Запитання хоч і традиційне, але воно завжди є основою, підмурівком творчої роботи. «Багато що вразило мене в цій п’єсі, передусім — її ідея, як ми уявляємо рай. Він же, виявляється, не такий, як собі вибудовуємо, та й стосунки, люди не ідеальні», – почув у відповідь від режисера-постановника.

Філософія життя в усій своїй повноті постає з вистави «Бракований рай». Це, на мій погляд, якщо коротко, визначити її тему. «Всім догодити, себе загубити. Ідеали ще нікого не зробили щасливими. Якщо за життя не став щасливим, то навіть у вічності мало досягнути цього. Для щастя інколи потрібно поплакати, посміятися й навіть розізлитися», – твердить головний герой вистави Іван Іванович.

Режисер В’ячеслав Жила каже, що після перегляду в одному з театрів цієї постановки та відтак розмови з автором п’єси, вирішив закласти у свою нову сценічну роботу власну думку, розуміння, суть, інтерпретацію: не треба ідеалізувати своїх партнерів, переробити їх на власний розсуд, надмірна опіка не завжди відіграє позитивну роль, а отже, нам ніхто не може щось навʼязувати, самі маємо свідомо приймати й вибір, й усі рішення. Головний персонаж вистави – Іван Іванович прожив власне життя гідно, з високими позитивними якостями як чоловік, батько, дідусь. Звісно, такий людині дорога стелиться до раю. І він потрапить туди, щойно вічність покличе. Проте здивується, коли його там зустрінуть чотири жінки, що йшли поруч з ним і в земному житті. Це – мати, дружина, її подруга та теща. Вони одразу ж оточать Івана Івановича гіпертурботою, від якої він запрагне з едему втекти до пекла.

«Конфлікт цієї вистави в тому, що всі жінки, які крутяться навколо нашого головного героя, любого Іванчика, борються за його увагу, за його любов. Кожна хоче довести, що вона є найважливішою. Кожна з дівчат хоче його переробити та зробити бездоганним для себе, але ми чудово розуміємо, що не кожен з нас ідеальний. У цьому, зрештою, й головна проблема нашої вистави», – ділиться думками акторка Олена Складан-Демчук, яка зіграла роль матері Івана Івановича.

Глядачі ж, звісно, уважно спостерігають за райським життям головної дійової особи вистави й десь щиро сміються, а десь фрази, що линуть зі сцени, спонукають задуматися й над власним життям. Постановка теж вийшла не просто комедією, адже, крім кумедних сцен, є чимало поживи й для серйозних роздумів. Сам же режисер-постановник В’ячеслав Жила, як на мене, теж за допомогою сценічних засобів, власного творчого напалму  розмірковує про взаємини у родині, взагалі між людьми, бо це надто важливо. «Вистава наповнена дивовижною пластикою: рухи, жести й мізансцени стають окремою мовою, що оголює справжні емоції героїв, які будують власний рай, дивний та несправжній», – цілком погоджуюся з твердженням в анотації до «Бракованого раю» на тернопільських підмостках.

Від самих акторів постановка вимагає не лише розкрити багатогранність свого таланту, професіоналізму, сценічного досвіду, а й витратити чимало моральних і фізичних сил. «Пів години минається вистави, весь костюм і головний убір практично мокрий. Бо є дуже динамічні врізки, переходи… Крім того, завжди думаєш, як персонаж і водночас не треба забувати про партнерів на сцені, глядачів», – зауважує актор Василь Боднар, який втілює образ Івана Івановича в молодості. Називає цю роботу однією із знакових для нього. У театрі він працює вже майже десять літ. Зіграв чи не 30 розмаїтих ролей. Василь мовить, що кілька тижнів творчим складом читали п’єсу “Бракований рай», «розбирали до кісточок» кожен персонаж, стараючись, аби у постановці була «якнайпомітнішою еволюція» життя Івана Івановича. Адже він, по суті, навіть у засвітах залишився сам на сам з надмірною жіночою увагою, дойманням. І цей факт підтверджує навіть сценографія, якою, до речі, як і костюмами, займався заслужений художник України Григорій Лоїк. Так от глядачі не можуть не звернути уваги на те безлисте дерево з одним-єдиним яблуком на ньому, що зростає в райському саду. Тим яблуком-символом є й Іван Іванович. Для самого ж актора Василя Боднара ця роль стала «великим плюсом у професійному зростанні».

І напевно, не лише для Василя. У новій постановці Тернопільського драмтеатру зайняті два акторських склади. Звісно ж, кожен з виконавців докладає якнайбільше власних творчих зусиль і розуміння, аби донести до глядачів весь спектр характеру, діянь і життя свого персонажа. Хто ж із шанувальників Мельпомени ще не пересвідчився в цьому – не біда, адже «Бракований рай» буде в репертуарі й у новому театральному сезоні.

Микола Шот

На світлинах автора – сцени з вистави «Бракований рай»: Іван Іванович – заслужений артист України Микола Бажанов, Іван Іванович (молодий) – актор Василь Боднар, Соня, онука Івана Івановича – акторка Оксана Яцишин, Мати Івана Івановича – акторка Олена Складан-Демчук, Оля, дружина Івана Івановича – акторка Юлія Хміль, Марго, теща Івана Івановича – акторка Ольга Скала, Ліза, подруга Олі, оперна діва – акторка Наталія Олексів.