У Шумську відбулася урочиста академія до 90-річчя від дня народження сценографа, скульптора, художника Казимира Сікорського

«От і все… Закрилася завіса.», – викарбовано на могильному памʼятнику відомому сценографу, скульптору, живописцю,  заслуженому діячу мистецтв України, лавреату обласної премії ім. Михайла Бойчука Казимирові Сікорському на Микулинецькому цвинтарі в Тернополі. Так, 13 років тому заслонилася завіса його земного життя, але не світлої памʼяті про нього. Його творчість, добрі справи живуть. І в 90-річчя від дня народження Казимира Броніславовича, яке відзначали 26 вересня, на його батьківщині – в Шумську організували ювілейну академію «Здійнявся він до ясних зір».

На цьому заході побувала й група тернополян, серед якої була дружина Казимира Сікорського – заслужена журналістка України Галина Садовська, друзі й колеги – заслужена артистка України Віра Самчук і народний артист України Вʼячеслав Хімʼяк. Зі столиці приїхав також син Дмитро. Примітно, що тернополяни розпочали  ювілейну академію з цвинтаря у Шумську, де спочиває мати Казимира Сікорського – Ганна Володимирівна Добровольська. Як зазначила Галина Садовська, маму він боготворив. 23 лютого 1944 року на його очах фашисти вбили тата, бабусю та дідуся. Мати встигла схопити сина й прикрити. Удвох залишилися живими. Та не минули гітлерівського концтабору. В Баварію їх доправили. Щоправда, малолітні в’язні перебували тут з матерями. Це хоч якось полегшувало хлопчикові нестерпність умов. Після звільнення з нацистських лабет мати із сином повернулася до рідного краю. У Шумську їх прихистила у своєму невеличкому помешканні сім’я Стихальських. Згодом мати стала завідувачкою районної бібліотеки. У місцевому будинку культури облаштували для Сікорських і кімнату для проживання. Через рік матір обрали головою Шумської селищної ради. На цій посаді вона пропрацювала аж до середини шістдесятих років минулого століття. Коли Ганна Володимирівна відійшла у засвіти, вдячний син створив і спорудив на її могилі памʼятний знак – скульптуру-портрет.

Про самого ж Казимира Сікорського багато розповідали, згадували на ювілейній академії, яка відбулася в Шумському краєзнавчому музеї. Передусім тут організували виставку живописних і скульптурних робіт знаного митця. Варто зазначити, що їх музею подарував ще за життя сам автор. Щоправда, дружина Галина Садовська привезла із собою ще три безцінних подарунки – картини Казимира Сікорського «Шекспір», «Автопортрет у 40 років» та «Останній дзвін». Власне, «Останній дзвін» став останнім художнім полотном Казимира Броніславовича, писав його, будучи вже важкохворим. У темно-синій висі лине дзвонів гул, а на землі догорає свіча життя й на передньому плані виступають руки, якими художник і скульптор творив неперевершені мистецькі роботи – принаймні я так прочитав задум автора.

За словами директорки Шумського краєзнавчого музею Лариси Колесник, відтепер збірка творів Казимира Сікорського в цьому закладі складатиметься з 28 живописних і 14 скульптурних творів. Є серед них і скульптура, до якої позувала заслужена артистка України Віра Самчук. Коли пан Казимир працював над творенням монументу «Материнський поклик» у Старому парку в Тернополі, то ліпив узагальнювальний образ матері, власне, з Віри Григорівни. Вона ж про Казимира Сікорського вперше почула саме в Шумську, де тоді працювала в музичній школі. «Його сестра Тетяна часто захопливо розповідала мені про свого талановитого брата, тож мені дуже хотілося познайомитися з ним», – каже Віра Самчук. Доля розпорядилася так, що не просто познайомилася, а й понад 30 років разом працювала з Казимиром Броніславовичем у Тернопільському драмтеатрі ім. Тараса Шевченка.

До цього театру на роботу прийшов в один рік із К. Сікорським і нині народний артист України, професор Вʼячеслав Хімʼяк.  Подружилися навіть сімʼями, часто відзначали розмаїті свята, зустрічалися. «Казик не вчився сценографії у вишах, але талановито оволодів її таємницями й став визначною постаттю у цій царині, як, зрештою, і в живописі та скульптурі», – мовив на ювілейній академії Вʼячеслав Антонович. А ще до образу Казимира Сікорського додав, що митець був дуже вразливою людиною, обережний у спілкуванні, харизматичний, пензель ставав його душею. «Якщо в нього щось творчо не виходило, то курив цигарку за цигаркою й був у глибокій задумі. Якщо ж знаходив те, чого прагнув, у радощах ставав, мов дитина», – твердив Вʼячеслав Хімʼяк.

Дружина Галина Садовська також розповіла багато цікавого про життя Казимира Сікорського. Зокрема, про його родину й навіть Бронькове поле, тобто власність Казимирового батька, яке й донині є у селі Ходаки Шумської міської громади, де, власне, й прийшов на білий світ 90 років тому майбутній славетний художник і скульптор. «Завжди казала, що він народився не у своєму столітті, бо він був людиною лицарства, романтики, – ділилася думками Галина Дмитрівна. – Я жила з геніальним чоловіком. Це добре розуміла, водночас він розумів і мене, що я – в журналістській професії. Ми дали одне одному відбутися – ми стали тими, ким стали».

Слово на ювілейному заході мав також голова Шумської міської громади Вадим Боярський. Зазначив, зокрема, що шумчани нещодавно приймали делегацію з польського міста-побратима Отвоцьк. Звісно ж, ознайомили поважних гостей з творчим доробком Казимира Сікорського, який представлений у місцевому краєзнавчому музеї. Поляки були в захопленні від робіт митця, навіть пошкодували, що не можуть їх придбати, адже це музейні експонати-спадщина.

Тим часом Вадим Боярський та Галина Садовська з приємністю вітали й нагороджували учасників щорічного конкурсу живопису та графіки ім. Казимира Сікорського, який започаткувала Шумська міська рада. Від мешканців громади піднесли квіти до меморіальної дошки славетному краянинові, яку свого часу встановили на приміщення старої школи. Казимирові Сікорському також присвоїли звання почесного громадянина Шумська (посмертно). Віриться, що невдовзі в місті постане й вулиця його імені.

Про Казимира Сікорського на ювілейній академії мовили також директор ТОВ «Сегеш-Україна» Володимир Банах, заслужена працівниця культури України Галина Демченко, викладачка Тернопільського мистецького фахового коледжу ім. Соломії Крушельницької Наталія Присіч. Пані Наталія подарувала також присутнім Соломіїну пісню «Родимий краю». Музичні твори про Шумськ, привілійську сторону звучали у виконанні вокального ансамблю «Погорина». Сергій Андрійчук запропонував пісню Василя Ільківа «Памʼяті Казимира Сікорського». Давній товариш ювіляра – колишній вчитель Сергій Мельничук через хворобу не зміг приїхати на урочистості, але передав, виготовлену власноруч, планшетку, присвячену Казимирові Броніславовичу.

Як данина памʼяті та знак вдячності за внесок Казимира Сікорського у розвиток українського мистецтва стали також памʼятний конверт і поштова марка, яку випустили до 90-річчя митця й погасили під час ювілейної академії. 

Микола Шот
Світлини автора