У межах Всеукраїнського туру в Тернополі Рівненський драмтеатр показав постановку «Мами» за новелами Марії Матіос
«Вистава про синів очима їхніх матерів»
- Опубліковано: Микола Шот
- —
- 22 Лютого, 2026 о 19:36
До Тернополя відома письменниця Марія Матіос 20 лютого привезла разом з акторами Рівненського драмтеатру виставу «Мами» – тяжку історію пʼяти жінок, горнило їхнього розпачу, материнської трагедії. Адже кожна з них втрачає сина й, звісно, переносить фізично, морально, ментально страшну втрату. «Такої чорної твердої дороги немає ніде в світі, як дорога матері до могили сина», – каже одна з героїнь постановки. На переконання ж самої Марії Матіос, ця вистава про синів очима їхніх матерів.
Історія написання книги «Мами», за словами авторки, починається з Краснопільського кладовища в місті Дніпро. Адже Марія Матіос часто відвідувала наших захисників, військові шпиталі, мала численні зустрічі з фронтовикам. Коли вперше побувала на цьому цвинтарі, вразило, що надто багато на хрестах написів «Не встановлено» і цифри-номери. Але поміж них знайшла також таблиці з іменами та прізвищами. Їх деякі навіть назвала в книзі. Тож одна з героїнь дивується: «Як же вони не встановлені, коли читаю Пермяков, Коновалов, Іщенко?!». Це й справді справжні прізвища тих, хто поліг за Україну, за нас. Пані Марія зазначає, що в її книзі, а отже, у виставі, немає вигаданих історій, вони правдиві й розповідають про час АТО-ООС. Чому ж тоді авторка зосередила увагу лише на матерях, а не на батьках загалом? Відповідь почув уже зі сцени, мовлену устами одного з персонажів, що воїн на війні згадує й кличе лише Бога та маму, й більше нікого!
Перегляньте також:
- Марія Матіос та Рівненський драмтеатр представлять виставу «МАМИ» у Тернополі
- Творчий вечір Марії Матіос у Тернополі: вистава і спілкування з публікою
Як прозова книга отримала сценічне втілення?
Якось дівчина з Кривого Рогу, яка навчалася режисери у столиці, Анжеліка Чорнойван привезла до Рівного показати власну студентську роботу «Солодка Даруся» за романом Марії Матіос. «Ця робота мене вразила», – твердить директор-художній керівник Рівненського драмтеатру, народний артист України, лавреат Шевченківської премії Володимир Петрів. Тож зателефонував до пані Марії, запропонував подивитися разом цю постановку. Вже після схвального показу в Києві пан Володимир запросив Анжеліку попрацювати з цим сценічним вирішенням «Солодкої Дарусі» з акторами театру. Але молода режисерка відповіла, що зараз працює над книжкою «Мами». І викликала великий подив у Володимира Петріва. Адже в його сумці теж лежала ця ж книга. Збіг, провидіння, як завгодно це можна назвати. Але зрозуміло одне: прагнення в обох, щоб герої цієї книги великого болю, сумління й гідності постали перед глядачем на театральній професійній сцені. Марія Матіос дозволила братися за цю тяжку творчу працю. Анжеліка Чорнойван взялася за інсценізацію та режисерську роботу.
І пів року тому премʼєра постановки «Мами» за новелами лавреатки Шевченківської премії Марії Матіос відбулася у Рівному. Відтоді її могли подивитися не лише рівняни, а ще й у Дніпрі, Житомирі, Луцьку, Хмельницькому, а тепер –у Тернополі. Адже постановка має доброчинну мету, задля якої організували її Всеукраїнський тур-показ, тож надалі «Мами» зʼявляться на театральній сцені ще багатьох українських обласних центрів.
Примітно, що цей тур розпочали з міста Дніпро. І авторка книги, й актори, звісно ж, побували на Краснопільському цвинтарі. На жаль, після повномасштабної війни він став більшим за площею, але Марія Матіос знайшла ці три могили встановлених імен, які звучать і в її новелах, і зі сцени. Ба, більше – перед премʼєрою драми «Мами» театр став шукати їхніх рідних. І знайшов. Тож на перший показ постановки приїхали матері двох з названих у книзі полеглих воїнів та одного – батько, адже його мати теж загинула. Скажімо, мама «кіборга» Сергія Іщенка з Одещини побувала не лише на премʼєрі, а й прибула також до Дніпра, щоб ще раз подивитися цю виставу. Марія Матіос навіть подарувала їй гуцульський рушник зі своєї особистої збірки рушників. До слова, коли героїня вистави Сидонія обвʼязує на цвинтарі хрести рушниками, то ці вишивані витвори теж з колекції письменниці.
Велика творча справа, доброчинність і місія вшанування памʼяті полеглих захисників України
Всеукраїнський тур-показ постановки «Мами» – не лише велика творча справа, це доброчинність і своєрідна місія вшанування памʼяті полеглих захисників України. Директор-художній керівник Рівненського драмтеатру, народний артист України, лавреат Шевченківської премії Володимир Петрів зазначає: «Місійність наша в тому, що кожного разу в тому місті, де ми з виставою, в залі її дивляться матері – ті, які втратили на воєнних дорогах своїх синів чи доньок. Наприкінці вистави кожній матері вручають маркований конверт із зворотною адресою Рівненського драмтеатру, просячи поділитися спогадами про свого загиблого в російсько-українській війні сина чи доньку». У театрі вирішили видати цифрову книгу спогадів матерів про полеглих їхніх дітей-Героїв. Є мета видати відтак цю книгу й друком, якщо матимуть ґрантові кошти. Наразі ж уже розробили сайт, на якому зʼявлятимуться материнські історії про своїх полеглих на війні синів і доньок.
І вистава, і ця місійність заради того, аби зібрати згорьованих, осиротілих матерів разом, поділити пекучий біль їхнього серця та життя. Це – своєрідна терапія й щире вшанування памʼяті загиблих Героїв. Розпитую Марію Матіос про післявиставні розмови з матерями. Їх письменниця мала вже чимало. «Ці материнські історії бувають такі криваві, жахливі для мого розуміння, що я не знаю навіть, як це розцінити», – зізнається. Ось під час показу в Тернополі одна мама, тримаючи портрет свого полеглого сина на грудях, сказала пані Марії, що до неї дуже погано ставляться сусіди, бо заздрять їй через виплати за загиблого. «Я була у ступорі, не знала, що сказати. Це так ріже по-живому. Думаймо, що кажемо людям, які втратили рідних на війні», – просить письменниця. Тим часом у Рівному одна з мам після вистави крізь сльози мовила, що це про неї розповідь: «Так, так, пані Маріє, адже перша дія це про мого сина, який загинув, я його шукала, пройшла через усі перипетії, які відтворені у постановці, а друга дія – про іншого мого сина, який повернувся з війни й з ними відбувається те, про що у виставі кажуть хлопці». Інша ж матір підійшла до письменниці й зізналася, що сиділа вдома сама з несамовитим болем втрати на війні сина, а, прийшовши подивитися виставу, побачила таких, як вона. «Ми поділили той біль», – сказала. Як рефреном до цих справжніх і щирих слів-зізнань матерів звучить зі сцени репліка однієї з героїнь вистави: «Я осиротіла мама, але я не нещасна». Спомини ж про своїх полеглих синів і доньок, як каже інший персонаж постановки, «розтоплює льоди її душі». Зрештою, й сама авторка книги «Мами» не приховує, що її власна історія втілена в сценічному образі Марії.
Враження авторки від постановки
Не міг не запитати в Марії Матіос про її враження від постановки, від гри акторів.
«Вони чесно це роблять, немає жодного фальшування, це сумлінна, совісна гра. Мені тепліє на душі, що вони цим дуже перейнялися, роблять це переконливо», – почув у відповідь.
І справді, вистава «Мами» – своєрідне поєднання живих страшних історій і матерів, сини яких стали білими янголами війни, і воїнів, які повернулися з фронту пораненими, з різними проблемами зі здоровʼям, і водночас зі зворушливою, талановитою грою акторів.
Микола Шот
На світлинах автора – сцени з вистави «Мами».
