Народний депутат Верховної Ради України, буковинський козак Михайло Гаврилюк розповів Катерині Осадчій про особисте життя.
Буковинець розказав, як провів новорічні свята та Різдво, як пірнав на Водохреща в ополонку і похвалився справжнім гаремом, який має по всій Україні.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
– Чи кожного року ви занурюєтеся в ополонку?
– Так, це в мене традиція, вже років 12 це роблю. Після цього я люблю ще в баньку піти, попаритися добре.
– Де провели новорічні свята і Різдво? Чи їздили додому? Адже з того моменту, як ви стали нардепом, вдома ви буваєте зрідка. Чи бачили дружину? Я так розумію, що вона за вами сумує.
– Дружину… Ну, Катя…. Все нормально, всіх привітав.
– Дружина взагалі ще є?
– Ви знаєте, що наші козаки мали не одну жінку, а дуже багато по всій Україні, по всьому світу. Я жартую…
– Тобто, у вас в Києві нова дружина? Вдома – одна, в Києві – інша?
– Сьогодні такий день, що не можна брехати… Я з дружиною розлучився 11 років тому.
– Тобто, у вас законної дружини немає. Є подруга, чи її теж немає вже?
– Я ж вам говорив, що в мене їх, як у козаків.
– В Києві вже є?
– І в Києві, і під Києвом, і в кожному селі, тому все нормально!
– Де ніч застане?
– Так, де ніч застане, там і заночуємо.
– Ви в Києві вже майже рік. В метро вас впізнають? Автографи беруть? Фотографуються?
– Всі вже звикли до мене, хто мене вперше бачить – то підходить, а інші вже не підходять. Вітаюсь і їду спокійно, як і повинно бути.
– Коли ми з вами минулого разу спілкувалися, ви тільки вступали в права народного депутата. І тоді сказали про те, що збираєтеся навчатися. Чи втілили ви цю мрію?
– Ви не помітили, як я починаю гарно розмовляти українською мовою? Вже є якісь результати. Але це таємниця, я хочу потім всім показати: “Ось, дивіться!” Пам’ятаєте, був радянський вірш про радянську людину і паспорт? Так само і я хочу сказати: “Я грамотна людина, ось мій диплом!”
– Ви займаєтеся мовою, вимовою, риторикою окремо з викладачем?
– Так, але не тільки: писати, граматику вчимо, історію. Те, що було пропущено в моєму дитинстві, бо як ви знаєте, дитинство в мене не дуже цікавеньке було. Зараз я все доганяю.
– На що найбільше нарікає ваш викладач з вимови?
– Що я не дуже уважний. Замість того, щоб навчатися, я подумками літаю дуже далеко. Він вертає мене на землю і я продовжую вчитися, потім забуваю, що вчуся, знову десь літаю, потім прилітаю… Такий… козак, одним словом…
