«Це мій свідомий вибір»: тернопільська нацгвардійка про рішення приєднатись до війська
Наталії – 47 років. Вона проходить службу в тернопільському підрозділі 2 Галицької бригади НГУ. До війська вона потрапила у 2019 році. І сьогодні Наталія продовжує службу, а в підрозділі їй дали псевдо – Фурія. На самому початку було нелегко, але допомагала підтримка чоловіка, який обороняв Україну ще під час Антитерористичної операції.
Найбільше запам’яталась базова підготовка. Для людини з цивільного життя це був серйозний виклик: ранні підйоми, суворий розпорядок дня, постійні завдання та інтенсивне навчання. Багатокілометрові марші, топографія, зв’язок, медицина, обкатка бронетехнікою, стрільби. Все це жінка пройшла впевнено.
«Тридцять днів ми ходили в повному екіпіруванні і чотири з половиною кілометри добирались до полігону. Було непросто. Адже прийти з цивільного життя і одразу такі фізичні навантаження. Було схоже на шокотерапію. Але я усе витримала і пишаюсь собою», – каже нацгвардійка.
За фахом Наталія – зв’язківець. Завдяки їй та її професіоналізму вдавалось підтримувати стабільний зв’язок на фронті. З перших днів повномасштабного російського вторгнення Фурія виконувала завдання на сході України.
Рік тому вона приєдналась до Тернопільського підрозділу 2 Галицької бригади Національної гвардії України. Військовий досвід, переконана вона, формує професійні навички, характер, уміння швидко приймати рішення, контролювати емоції, зберігати ясність мислення в екстремальних умовах. І це неабияк допомагає не лише у службі, а і в повсякденному житті.
«Якщо тобі подобається те, що ти робиш, ти зможеш поєднати роботу з особистим життям, знайти час для сім’ї, родичів та друзів. Найбільше завдячую своєму чоловікові Святославу. Тому що якби не його неймовірна підтримка, в мене, напевно, нічого не вийшло. Найскладнішим завжди був брак вільного часу або взагалі моя відсутність дома. Але, чесно кажучи, мій син уже звик, він знає, що мама на службі, а значить – так треба. Були випадки, коли я допомагала синові виконувати домашні завдання онлайн, сидячи в бліндажі. Я дуже багато свого особистого часу віддала службі. Але коли я підписувала контракт, добре розуміла на що йду. Це мій свідомий вибір, про який я абсолютно не шкодую», – впевнено каже жінка.
На її думку, роль жінки у війську за останні роки змінилася кардинально. Сьогодні вони виконують різні завдання і на фронті, і в тилу; керують дронами, працюють медиками, тренують бійців і навіть командують підрозділами.
Жінкам, які замислюються про службу, Фурія відверто радить підготуватися фізично й психологічно. Втім це чудова можливість проявити свою силу, наполегливість і характер.
«Легко не буде. Але якщо жінка цього справді хоче вона все подолає і не пошкодує», – каже вона, наводячи себе як приклад.
Як жінка і мама вона мріє про мир, безпеку дітей, повернення всіх воїнів додому та спокійне життя поруч із родиною. Бо саме в цьому, переконана Фурія, і є справжнє щастя.
Для Наталії служба стала не випадковим кроком, а рішенням за яке вона не шкодує. Вона пройшла свій шлях у війську, вистояла у складні періоди війни і залишається на службі сьогодні. Історія Фурії – про внутрішню готовність брати на себе відповідальність, про вибір, який не завжди простий, але чесний. Саме з таких рішень і складається сила країни.