Три кити української перемоги
- Опубліковано: Павло Жебрівський
- —
- 9 Грудня, 2025 о 21:11
Українське суспільство на нинішньому етапі перебуває у стані кризи. Московити наростили свої потуги для окупації, порівняно з минулим роком. Просування московитих збільшилась у рази. У цей час плану, що робити на лінії фронту, у політичного керівництва України немає. І бути не може. На четвертому році війни вони так і не зрозуміли й не запропонували жодної стратегії. Є лише омана, ілюзії, посіяний страх. Це вивело турбулентність у тилу майже до свого піку.
Відставка Єрмака показала, що такі, як він, і йому подібні — зеленські, стефанчуки, свириденки — живуть окремішнім життям, і їхній вплив на ситуацію в країні нульовий. Курс, який обрало політичне керівництво країни — зупинення війни через «театр» якихось перемовин, у першу чергу на американському майданчику, де зневажаються будь-які інтереси України та нації, — є хибним і безперспективним. Фактично жодних ідей — не те що щодо перемовин, а навіть щодо зупинення війни — ті, кого називають керівництвом, не мають і мати не можуть.
Перегляньте також:
- «Страх – це нормально. Погано, коли його немає», – лідерська філософія головного сержант ЗСУ Дмитра Гайтка з Тернополя
- «Медоїди» ССО: українські мисливці за «Буками», «Панцирями» та «Зоопарками»
Мародерство, яке процвітало при Єрмаку, і сьогодні нікуди не зникло — просто, мабуть, зменшилась кількість кишень, у які йдуть відмародерені гроші. А для того, щоб не тільки зупинити війну, а й перемогти, потрібні нові підходи, потрібні ідеї. Ми, у «Бойовому Братерстві України», не тільки критикуємо негідні вчинки влади, а й пропонуємо шляхи виходу із ситуації.
Нам потрібно перестати, як «собака Павлова», емоційно рефлексувати на інформаційні спалахи та вкиди. Кому цікаво — чи «спала» міністерка енергетики з іншим міністром, чи ні? Це їхня особиста справа. Але такі теми відволікають суспільство від ситуації на фронті, злочинів у обох міністерствах, від їхніх розслідувань та інших реальних загроз.
Далі — нам потрібно зупинитися у своїх страхах, своїх фобіях, своїх захопленнях і подумати про важливі ціннісні цілі. Про ті найвищі цілі, які хоча б забезпечать зупинку ворога і дадуть вектор до перемоги.
Що я маю на увазі?
Першим питанням є наведення ладу в тилу. І тут без Уряду воєнного часу нам не обійтися. Це нагальна потреба. Це питання «бути чи не бути» національним силам опору в країні.
Наступний крок — нам потрібно перестати озиратись і реагувати на те, що Трампу «зранку спало на думку». Сьогодні Білим домом у Вашингтоні фактично управляє хунта родини Трампа, для яких гроші й бізнес є визначальними. Для цієї родини міжнародне право — папірці. Для них не те що Україна — навіть Америка є лише ресурсом для збагачення. А гарантії безпеки від Трампа вартують стільки ж, скільки угоди з московитами. Тобто, як казав Бісмарк: «Не вартують паперу, на якому поставлено підпис».
Потрібно усвідомити, що 5-та стаття гарантій НАТО сьогодні є недієздатною. Фактично НАТО й його головна країна — США — скотилися до того, що від Америки можливо лише продаж зброї, і американський бізнес на цьому має заробити, а комісійні — осісти на родинних рахунках.
На цьому березі Атлантики відбувається пробудження Європи. Воно базується на відновленні ідентичності націй. Повертається тевтонський дух у Німеччині завдяки Мерцу. Відновлена національна гідність в Італії завдяки Мелоні. У Великій Британії є король і королівська родина, які утримують країну на засадах цінностей. Є скандинавські країни та країни Бенілюксу, де національна ідентичність розвинена на високому рівні. Є Японія, яка майже позбулася обмежень після Другої світової війни — і це дало можливість відродити збройні сили, національну безпеку і «дух самурая». Ніколи не пасли задніх ані Канада, ані Австралія.
Україні варто спрямувати свій вектор саме на союз із цими ціннісними країнами. Бо сьогодні в Європі є лише одне реальне військо — українське. А в Європи є фінансові ресурси, промислові потужності та бажання не допустити поширення московитської агресії на інші держави.
Такі країни, як Японія, Канада, Австралія, — мотивовані. Вони прагнуть перезапустити візію вільного світу без Америки, на засадах зміцнення ідентичності націй. Україна може і має стати партнером тих, хто творить новий Вільний світ.
Резюмуючи, наголошую:
1. Утвердження Уряду воєнного часу в Україні — для приведення до тями можновладців та об’єднання української спільноти.
2. Участь у формуванні нового Вільного світу — в Європі та глобально.
3. Формування спроможного українського війська. І тут важливо розуміти, що повинно зробити військове керівництво: перестати займатися виборами — це вже питання до керівників корпусів. А ГУРу — перестати слідкувати за «нібито незалежними рейтингами». Вищому командному складу в кінці кінців потрібно сформувати запит на перемогу, бо якщо війську не ставлять мету — перемогти, то війна триватиме вічно.
Це три кити, на яких тримається Україна. Все інше — це чухання там, де свербить. Це не про перемогу. Маємо перестати шукати кумирів. Маємо визначити, що суть — у сенсах, смислах. А вже потім — у людині, яка формує для них ресурси і готова їх реалізовувати. Для цього потрібно позбавитися меншовартості. Для цього нам потрібно згадати головну цінність української нації — прагнення волі.
Згадаймо: рабів до раю не пускають. Рабське прийняття «мильних бульбашок» з соцмереж як чогось великого показало, що від того, як швидко та бульбашка росте чи як гучно лусне — нічого не зміниться. Бульбашка — міф навколо Єрмака луснув, і це ні до чого не привело. Так буде і з іншими невігласами та паразитами. Тобто ота пафосна сакралізація «фарбованих кумирів» та «глянцевих політиків» вочевидь виявилась примарою, яку ми натягуємо на себе. Це порожнеча. А порожнеча не перемагає. Перемагає воля, гідність, сенси, компетенції, жертовність і велика робота.
Давайте перемагати. Буде важко, та ми того варті!
Павло Жебрівський
Коментарі
