Товченики: головне не вигляд, а сама ідея – зробити шматок мʼяса ніжним, соковитим і смачним

У Галичині цю смакоту називають карманадлі – від німецького карбонаде.

У світі багато страв мають назву від способу їх приготування. Наша – від слова товкти. Практично кожен народ має власний різновид схожої страви.

В Австрії та Німеччині товченик називають шніцелем – тонкий шматок м’яса. Найвідоміший –  віденський шніцель, який готують з телятини у золотавому та хрумкому панірі і страшенно величезний.

У Франції товченик – ескалоп. Їх обсмажують без панірування, щоби зберегти природний смак. Ескалопи називають прадідусями сучасних стейків.

В Італії готують котолету – соковитий товченик, часто на кістці, з хрумким паніром. Особливо славиться міланський варіант котолети. Її не відбивають до стану паперу, як віденський шніцель. Котолета має товщину не менше сантитиметра, панірується і неодмінно з кісточкою.

Навіть у Японії існує власний різновид товченика – відбиту полядвицю панірують у дуже легких сухарях, тому її скоринка виходить особливо хрусткою.

У моєму дитинстві панував культ карманадлів. Їх готував тато. Мамулька готувала щось схоже на міланську котолету. Її товченики були грубими, бо фарширувала їх тушкованими грибами або сиром з вареними яйцями.

На знимці мої авторські карманадлі – Бідний родич. Просто посолені, трохи перцю і часнику. Кляр з грецького йогурту, яєць і цільнозернового борошна. Смажив на денку без тлусту.

Тут головне не вигляд, а сама ідея – зробити шматок мʼяса ніжним, соковитим і смачним.

Премо плуга далі.

Олег Ущенко