А ще, крім того, вплели в одну з пісень рядки з «Файне місто Тернопіль», внесли свою лепту в міфологізацію тернопільського пляжу, а на початку концерту встигли «загубити» і «знайти» смичок, витягнути тернополян на сцену і вимагати від них анекдот, коли несподівано пропав звук, — виступ кабаре був дуже-дуже емоційним і непередбачуваним.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Dakh Daughters — це новий проект засновника київського театру «Дах», продюсера та режисера Влада Троїцького. Власне, так можна й перекласти назву гурту — дочки даху. Критики охрестили Dakh Daughters головним культурним відкриттям останніх років, феноменом української культури. Дівчата характеризують свій стиль як «фрік-кабаре». Учасниці в коротких білих сукнях, із набіленими, немов у сумних паяців, обличчями, непроникно серйозно подають найбільш гротесковий матеріал. У них є роботи на вірші Йосифа Бродського та Олександра Введенського, старовинна провансальська пісня «Я бачив вовка, лисицю, зайця» і номер із репертуару Віки Врадій, а в пісні «Рози/Донбас» звучать перші рядки з 35-го сонета Шекспіра.
Зауважте, що це був перший концерт «фрік-кабаре» в нашому обласному центрі, тому принаймні для себе вперше не лише чула, а й бачила і відчувала їхню музику та гру. Бо перше невіддільне від другого. І йдеться тут не лише про сценічне шоу, перформенс, виставу (називайте, як хочете), а й гру з текстами, смислами, знаками. У всьому цьому хитросплетінні (постмодерному) разом із тим знайшлося чимало місця для серйозного — і для пісні про біженців, і для уривку з «Лента за лентою».
За словами літописця гурту Лії Шевченко, Dakh Daughters виконали оновлену програму: «До неї, окрім старих, загальновідомих, увійшли композиції на слова Сергія Жадана «Візьми», Редьярда Кіплінга If, Ганса Мюллера «Гамлет-машина» та інші. Трохи змінилася й інтонація концерту. Замість наскрізного шаленого драйву — легка відстороненість, споглядальність. Спроба подивитися на реалії нашого драматичного сьогодення в Україні очима блукальця на землі, вічного мігранта».
Починався концерт уже класичними «Рози/Донбас» — світло шахтарських ліхтариків на головах дівчат прорізали темряву. Експресивні композиції, реп, український надривний спів, суворий гроулінг. Поза тим, ще й п’ятнадцять музичних інструментів. А на додачу повна мішанина сучасного та архаїчного, а ще мов — були пісні українською, англійською, французькою, російською.
Під кінець дівчата розгорнули синьо-жовтий прапор…
Передостанньою піснею стала «То моє море» Віки Врадій. Уже до цього моменту атмосфера була наелектризована до краю, тож, коли на біс знову зазвучала «Рози/Донбас», зал уже підтанцьовував.
Анна ЗОЛОТНЮК
