Тернополяни в шоці від першого ефекту виборів

Категорично не згоден з тими, хто запевняв, що нинішні вибори до Верховної Ради нічогісінько не дадуть країні й ніяк не позначаться на долі рядового громадянина. Спираюся при цьому на власний досвід. Мене нинішня виборча кампанія збагатила… на цілу пачку чаю.

Ще на старті перегонів я вирішив збирати усю друковану агітаційну продукцію: газети, листівки, невеличкі плакати, календарі, поліетиленові пакетики (чи не єдина «прикладна» річ), передвиборчі програми – словом, усе те, за допомогою чого кандидати у народні обранці намагалися переконати виборців у тому, що голосувати треба саме за них і ні за кого іншого. Можна було, щоправда, завдати собі клопоту й хоча б вибірково ознайомитися зі змістом отих програм, але я себе цим захоплюючим заняттям обтяжити не наважився. Чи то через лінощі (каюся), чи через досвід, який підказував, що вся ота наочна агітація, по-перше, занудливо-монотонна. Фантазія її авторів не сягала далі того, щоб зобразити свого «клієнта» у камуфляжі чи у товаристві сина легендарного генерала УПА. Або ж із рукою заїжджого київського політичного «важковаговика», по-дружньому покладеною на плече, мовляв, «підписуюся» за цього молодця.  

По-друге,  несе ота писанина помітні ознаки взаємного плагіату; по-третє – майже стовідсотково лукава. Ну, справді, хіба можна уявити собі політичного ділка, який чесно написав би, що йде у парламент задля вдоволення амбіцій, лобіювання чиїхось інтересів і власного збагачення? Хоча, потрапивши туди, він переважно тим і займатиметься, але… треба все-таки дотримуватися зовнішньої пристойності та встановлених правил гри.

Зокрема, щедро розвішувати локшину на вуха розімлілих від патетичної риторики виборців.Отже, назбиралася у мене за період виборчої кампанії величенька купа отієї агітпродукції. Одразу подумалося: таку саму кількість даремно витраченого паперу міг би, при бажанні, назбирати кожен охочий – в період виборів дефіциту подібного матеріалу не буває. А далі думки потекли у досить банальному руслі: а чи не краще було б використати витрачені на увесь цей непотріб кошти… ну, хоча б на термобілизну й  засоби гігієни для наших солдатів на сході? А якщо додати до цього ще й вартість величезних крикливих бігбордів обіч міських і заміських доріг, то вистачило б ще на дещо… Передбачаю глузливу посмішку когось із численних політтехнологів, для яких передвиборча атмосфера і пов’язана з нею матеріальна вигода з різних темних фондів  – найбажаніша річ. Ну як, вигукнуть вони, можна так примітивно мислити?! Цивілізована держава повинна знаходити кошти на достойну передвиборчу агітацію; вона повинна бути яскравою, запам’ятовуватися; не можна до цієї справи підходити з примітивною матрицею на кшталт «Скількох людей можна було б нагодувати замість одного такого бігборда». І ще багато чого наговорять… Та все ж залишуся при своїй думці й дозволю собі засумніватися, чи доречні, особливо в нинішніх умовах, гори й тонни такого зовсім не скромного самовихваляння. Особливо це стосується спекуляції на участі (правдивій чи мнимій) у АТО і фігуруванні перед електоратом у камуфляжі та ще й з автоматом навперейми. Однією з характеристик справжньої військової доблесті є те, що вона не афішує себе саморекламою – за неї говорять її вчинки. До того ж, сумніваюся, приміром, щоб наш нинішній великий друг сенатор Маккейн, перебуваючи у 1967-1973 роках у в’єтнамському полоні, вирішив одночасно балотуватися в конгрес США. Цим він зайнявся вже значно пізніше. Не знаю також прикладів, щоб хтось із асів Люфтваффе чи дивізії «Мертва голова» в розпал Другої світової війни обирався  до рейхстагу. Це – інформація для тих, хто любить посилатися на досвід інших країн. Збройні сили повинні залишатися поза політикою. Їхні герої – отримувати всенародну шану, надійні соціальні гарантії та нагороди. І – займатися своєю справою, а не  кидатися у вир парламентських баталій. Тим більше – давати використовувати своє ім’я  в політичних ігрищах.Та повернуся до зібраної мною агітаційної колекції. Спершу збирався ритуально спалити цю купу паперового мотлоху, аж раптом згадав, що неподалік є пункт прийому макулатури, і подався туди. Вирученої суми майже вистачило на маленьку пачку чаю, достатню для кількох міцних заварок. Всі (!) попередні вибори  ніяк (!) не позначалися на моєму статусі чи добробуті – за кого б не голосував. Цього ж разу отримав хоч якийсь зиск. Тепер точно знаю, що робити з лавиною передвиборчих агіток. Коли там наступні вибори? Може, тоді вже розживуся великою пачкою чаю?

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram