Тернопільський військовий Дмитро Мерзлікін отримав численні травми під час атаки під Зеленопіллям. Чоловік переніс 36 операцій і ще досі знаходиться у військовому госпіталі в Києві. Про будні поранених героїв, жертовність волонтерів і героїзм наших хлопців боєць розповів в ексклюзивному інтерв’ю «Номер один».
За місяць переніс 31 операцію
Перегляньте також:
- Як правильно зберігати картоплю: уникніть проростання та псування
- Тернопільський ОТЦК та СП прокоментував затримання одного з керівників центру
Дмитро Мерзлікін з 2005 року проходив військову службу в Тернополі, тут одружився і залишився жити. У 2013-му, коли частину розформували, військового перевели на службу в 24 механізовану бригаду в Яворів Львівської області. Звідти 15 червня поїхав для ведення бойових дій у зону АТО. Капітан отримав важкі поранення під час ворожої атаки поблизу Зеленопілля. У ніч на 11 липня 24 бригада разом із 72-ю механізованою та 79-ю аеромобільною, прикриваючи кордон, потрапили під обстріл «Градів» зі сторони Російської Федерації. Тоді загинули й отримали поранення багато українських військових.
Перелік травм тернопільського бійця дуже довгий: забій головного мозку, перелом виличної кістки, плеча, значні ушкодження м’яких тканин, перелом щелепи – її збирали по частинах, потім закріплювали апаратом зовнішньої фіксації. З тіла витягнули 10 осколків. Капітан отримав глухуватість на одне вухо та погано бачив. Найважчою виявилась травма ноги. У Дніпропетровську лікарі зібрали поламану ногу і зашили, але потім вона почала гноїтися.
– Коли мене привезли до Києва, я був у реанімації, операцій не робили, бо не переніс би наркозу. Поки мене виводили з реанімаційного стану, щоб вийняти з голови осколки, почала гнити нога. Коли лікарі відкрили рану, там була земля і трава – у Дніпропетровську рану навіть не прочистили. Тоді була загроза ампутації кінцівки по коліно. Але ногу врятували, капали багато антибіотиків. Вони вбили імунітет і зараз нога не гоїться. Приїжджали спеціалісти з інституту імунології, зараз лікують мене у цьому напрямку, – розповів капітан.
Військовий перебуває в госпіталі вже три місяці, за цей час переніс 36 операцій. З них 31 припала на період з 12 липня по 19 серпня. Тобто чоловіка оперували майже кожного дня. Зараз боєць може пересуватися на милицях. Коли повернеться в Тернопіль, ще не знає. Спершу треба зупинити гниття, потім відновити роботу м’язів на нозі, зробити пересадку шкіри. Тоді медики кажуть, що зможуть відпустити Дмитра додому.
Переживати важкі лікарняні будні допомагала бійцеві дружина, привозила дитину. Це надихає жити і боротися.
Волонтери постійно чергують у госпіталі
– З Дніпропетровська мене привезли у простирадлі – не мав нічого. Волонтери забезпечили всім необхідним: білизною, шкарпетками, футболками, спортивними штанами, кофтами. Штани перешивали так, щоб зручно було одягати на хвору ногу – із застібкою на липучках. Зараз настає похолодання, тож зняли мірки, щоб пошити на ногу своєрідний мішечок – щоб можна було перебувати надворі. Волонтери нас не залишають – допомагають постійно, – розповідає боєць.
Чоловік каже, що операції йому як військовому роблять безкоштовно, а от з ліками дуже виручають волонтери. Найдешевші препарати, які потрібні Дмитру, коштують 260 гривень. Є медикаменти з цінами і тисячу гривень. А приймати їх потрібно впродовж тривалого часу – по 3-4 упаковки.
– Зі своєю зарплатнею 3940 гривень купувати дорогі ліки для мене було б непосильно, тому дякую волонтерам, які привозять нам потрібні ліки, – каже військовий.
Добровольці чергують у палатах біля лежачих. Як розповідає військовий, у госпіталі мало хто може подбати про себе сам. Якщо боєць може ходити, то має переламані руки. Або, наприклад, отримав травму і ноги, і руки. Тож хлопці постійно потребують сторонньої допомоги. У палатах чергують дівчата – роблять гарячий чай, бутерброди хворим. Є нічні волонтери – вони чергують у коридорі. Якщо бійцеві потрібно, може покликати їх чи вийти до них попросити допомоги, поговорити. Мати з ким поговорити – це дуже важливо для хворих, яких може мучити безсоння чи неспокій на душі. Так що добровольці надають і моральну підтримку воякам. Вдень волонтери вивозять чи виводять хворих на прогулянки – навколо госпіталю багато зелених насаджень. Можуть навіть звозити в місто на концерт чи на футбольний матч. Квитки на футбол бійцям дають безплатно.
– У госпіталі є свої концерти кожного дня. В альтанці на території лікарні то діти співають, то музиканти виступають, то читають вірші, – розповідає боєць.
Дякує Дмитро Мерзлікін і землякам-тернополянам та всім небайдужим, хто допомагав і допомагає стати на ноги. Зокрема, попросив згадати мешканців будинку на проспекті Злуки, 4а та п’яту тернопільську школу.
Небайдужість людей ще раз доводить, що українці – сильна нація, ми здатні співчувати чужому горю і не кидати побратимів у біді.
Хлопці під «Градами» вивозили ранених
Прості хлопці, які не мають спеціальної підготовки, а вчора були будівельниками чи музикантами, на полі бою можуть стати справжніми героями. Про один такий приклад розповідає Дмитро.
– Під час обстрілу під Зеленопіллям один із солдатів вернувся і забрав пристрій, який потрібний нам для бою. Інший під вибухи снарядів відігнав наш автомобіль, щоб він не згорів. Кілька хлопців розвантажили автомобіль з боєприпасами, який стояв у посадці, й самотужки ним збирали поранених і відвозили в безпечне місце – на молочнотоварну ферму. По можливості надавали допомогу: накладали джгут, бинтували. Коли все навколо вибухає, робити таку рятувальну операцію надзвичайно важко. Це прості солдати, призвані повісткою, вони не мали спеціальної підготовки, але не розгубилися і врятували не одне життя, в тому числі й моє.
Хлопці супроводжували ранених товаришів до місця, де їх забрав вертоліт і доставив до лікарні.
Політичні питання тернопільський боєць воліє не обговорювати. Каже, ми обираємо владу, значить, довіряємося їй. Верховних мужів попросив би діяти так, щоб якомога швидше закінчити війну.
– Все у нас буде добре, – з посмішкою підсумовує Дмитро Мерзлікін, – інакше бути не може.
Олена Бойчук (“Номер один”)
