Тернопілля: Війни на духовному фронті

В Україні війна точиться не на одному фронті. І якщо про бойові дії на сході країни чи інформаційну агресію в медійному просторі мовлять багато, то про ту, що торкається насамперед душ людських, бо стосується найсокровеннішого — віри в Бога, мовчать. Попри те, навіть у нашій невеличкій області випадки, коли релігійні громади воюють за храм, а чи й змогу молитися не «як заведено», а за велінням душі, вже непоодинокі: в міжусобний бій вступили віряни православних церков.

У зв’яз­ку із си­ту­а­ці­єю, що скла­ла­ся сто­сов­но пе­ре­хо­ду гро­мад Ук­ра­їнсь­кої пра­вос­лав­ної цер­кви Мос­ковсь­ко­го пат­рі­ар­ха­ту в Ук­ра­їнсь­ку пра­вос­лав­ну цер­кву Ки­ївсь­ко­го пат­рі­ар­ха­ту, на Тер­но­піл­лі вже не раз пе­ре­бу­ва­ли між­на­род­ні спос­те­рі­га­чі: вив­ча­ли си­ту­а­цію на міс­цях, спіл­ку­ва­ли­ся із пред­став­ни­ка­ми цер­ков­них гро­мад, вла­ди, свя­щен­нос­лу­жи­те­ля­ми. До офі­цій­но­го оп­ри­люд­нен­ня ре­зуль­та­тів ро­бо­ти ко­мен­та­рів во­ни не да­ють. На­то­мість у міс­це­вих єпар­хі­ях цер­ков на про­хан­ня по­яс­ни­ти си­ту­а­цію від­гук­ну­ли­ся охо­че.

По­да­є­мо по­зи­цію пред­став­ни­ків обох про­ти­бор­чих сто­рін і дер­жав­ної вла­ди.

Війна показала людям, хто є хто

Архієпископ Тернопільський, Бучацький і Кременецький Нестор:

— Най­біль­шо­го роз­го­ло­су на­був кон­флікт у Ка­те­ри­нів­ці Кре­ме­нець­ко­го ра­йо­ну, Но­вос­та­ві й Ку­тах Шумсь­ко­го ра­йо­ну, де сво­го ча­су бу­ло на­йак­тив­ні­ше про­тис­то­ян­ня між людь­ми, які ви­я­ви­ли ба­жан­ня, аби їх­ня гро­ма­да пе­рей­шла до Ки­ївсь­ко­го пат­рі­ар­ха­ту, і ві­ру­ю­чи­ми Ук­ра­їнсь­кої пра­вос­лав­ної цер­кви Мос­ковсь­ко­го пат­рі­ар­ха­ту.

Річ у тім, що в ба­га­тьох па­ра­фі­ях УПЦ МП на пів­но­чі на­шої об­лас­ті пос­тій­но зрос­тає кіль­кість лю­дей, які хо­чуть пе­ре­хо­ду у Ки­ївсь­кий пат­рі­ар­хат. Зу­мов­ле­но це пе­ре­ду­сім по­зи­ці­єю свя­ще­ни­ків УПЦ МП. До­не­дав­на лю­ди не зав­жди чіт­ко ро­зу­мі­ли: це — ук­ра­їнсь­ка цер­ква, а це — мос­ковсь­ка. Але ко­ли свя­ще­ни­ки Мос­ковсь­ко­го пат­рі­ар­ха­ту від­кри­то за­яв­ля­ють, що за ук­ра­їнсь­ку ар­мію во­ни мо­ли­ти­ся не бу­дуть, за Не­бес­ну Сот­ню теж не мож­на, ли­ше за «отє­чєс­тво», то це при­му­шує лю­дей отя­ми­ти­ся і ро­би­ти від­по­від­ні вис­нов­ки. Ко­ли до­хо­дить до то­го, що на схо­ді Ук­ра­ї­ни то­чить­ся вій­на, а свя­ще­ник тут, на міс­ці, за­мість то­го, щоб мо­ли­ти­ся за на­ших за­хис­ни­ків, мо­лить­ся за аг­ре­со­рів, для ба­га­тьох лю­дей це стає та­ким со­бі од­кро­вен­ням, во­ни на­реш­ті ро­зу­мі­ють, хто є хто. І то­ді вже по­чи­на­єть­ся ак­тив­ний рух.

Май­дан зму­сив лю­дей за­мис­ли­ти­ся, а вже ос­та­точ­но по­ка­за­ла лю­дям, хто є хто, вій­на. Фак­тич­но з вес­ни, з Ве­ли­ко­го пос­ту 2014 ро­ку, по­ча­ли­ся ак­тив­ні­ші дії, ко­ли гро­ма­ди від на­мі­рів змі­ни­ти під­по­ряд­ку­ван­ня пе­рей­шли до спра­ви. Спо­чат­ку це від­бу­ва­ло­ся на Зба­раж­чи­ні, по­тім до­лу­чи­ла­ся Шум­щи­на, да­лі — Кре­ме­неч­чи­на.

У реш­ті ра­йо­нів не­чис­лен­ні гро­ма­ди Мос­ковсь­ко­го пат­рі­ар­ха­ту не ви­яв­ля­ють ба­жан­ня до змін. Хо­ча, нап­рик­лад, у Три­бу­хів­цях Бу­чаць­ко­го ра­йо­ну є гро­ма­да УПЦ МП, з якою гро­ма­да УПЦ КП по­чер­го­во слу­жить у хра­мі. Там гро­ма­да за­га­лом у наш пат­рі­ар­хат не пе­ре­хо­дить, але де­да­лі біль­ше її ок­ре­мих чле­нів хо­дить до ук­ра­їнсь­кої цер­кви.

Зви­чай­но, не всі лю­ди хо­чуть змі­ню­ва­ти під­по­ряд­ку­ван­ня цер­кви. Нав­ряд чи на на­ших те­ре­нах є щи­рі пат­рі­о­ти Мос­ковсь­ко­го пат­рі­ар­ха­ту як та­ко­го, але час­то лю­ди зви­ка­ють до свя­ще­ни­ка, він стає для них ав­то­ри­те­том: мов­ляв, це наш ба­тюш­ка і ку­ди він — ту­ди й ми пі­де­мо. То­му ко­ли ви­ни­ка­ють про­ти­річ­чя, Мос­ковсь­кий пат­рі­ар­хат ки­дає всі си­ли, аби не до­пус­ти­ти змін. За мо­ї­ми спос­те­ре­жен­ня­ми, го­лов­не для УПЦ МП — збе­рег­ти за со­бою храм, на­віть по­рож­ній, і ста­тис­тич­ну оди­ни­цю — юри­дич­ну осо­бу в Ре­єс­трі ре­лі­гій­них гро­мад з на­ді­єю на те, що як­що храм бу­де в їх­ніх ру­ках, то лю­ди ні­ку­ди не по­ді­нуть­ся і все од­но бу­дуть мо­ли­ти­ся там. На­віть як­що лю­ди не йти­муть до ті­єї цер­кви, сам свя­ще­ник від­прав­ля­ти­ме служ­би. Це їх влаш­то­вує.

То­чить­ся вій­на цифр, бо­роть­ба за ста­тис­ти­ку. Як­що для нас важ­ли­во під­три­ма­ти лю­дей, то для лю­дей важ­ли­во збе­рег­ти храм, особ­ли­во як­що во­ни са­мі йо­го бу­ду­ва­ли й від­по­від­но хо­чуть у ньо­му мо­ли­ти­ся. І як­що все май­но гро­ма­ди офі­цій­но офор­мле­но на Мос­ковсь­кий пат­рі­ар­хат, то це ви­ма­гає су­до­вої тя­га­ни­ни. Іно­ді до­хо­дить до си­ло­во­го про­тис­то­ян­ня, як, нап­рик­лад, у Ка­те­ри­нів­ці, ку­ди за­во­зи­ли «ті­ту­шок» з По­ча­є­ва і За­кар­пат­тя. Жод­но­го ба­жан­ня знай­ти по­ро­зу­мін­ня у на­ших опо­нен­тів не­ма. Ті, хто від­сто­ює по­зи­цію УПЦ МП, пе­рей­шли су­то у су­до­ву пло­щи­ну, звер­та­ють­ся зі скар­га­ми до між­на­род­них ор­га­ні­за­цій, як-от ОБ­СЄ чи ООН.

У кра­що­му ра­зі бо­гос­лу­жін­ня в хра­мах від­бу­ва­ють­ся по­чер­го­во, як у тій са­мій Ка­те­ри­нів­ці. У гір­шо­му — як у Ко­ло­со­вій на Кре­ме­неч­чи­ні: по­ки бу­ло теп­лі­ше, мо­ли­ли­ся над­во­рі, а по­тім знай­шли якусь ха­ту — і гро­ма­да УПЦ КП про­во­дить бо­гос­лу­жін­ня там.

На­ші гро­ма­ди ні­ко­ли не йдуть на си­ло­вий ва­рі­ант чи за­хоп­лен­ня. У Ка­те­ри­нів­ці, про яку вже знає вся Ук­ра­ї­на, пред­став­ни­ки УПЦ МП зви­ну­ва­ти­ли Ки­ївсь­кий пат­рі­ар­хат у за­хоп­лен­ні хра­му. Ще до по­чат­ку кон­флік­ту храм був опе­ча­та­ний. Уже піс­ля то­го як від­бу­ла­ся пе­ре­ре­єс­тра­ція гро­ма­ди УПЦ КП і все май­но пе­рей­шло в її ру­ки, ли­ше пред’явив­ши пра­во­о­хо­рон­цям до­ку­мен­ти, на­ші ві­ру­ю­чі от­ри­ма­ли змо­гу увій­ти до хра­му. Тоб­то жод­но­го ви­пад­ку за­хоп­лен­ня нас­прав­ді не бу­ло. Що­до цьо­го ми спо­кій­ні, бо прав­да на на­шо­му бо­ці. Щоп­рав­да, су­ди не зав­жди це ба­чать, особ­ли­во Кре­ме­нець­кий ра­йон­ний суд.

При­чи­ною всіх роз­ді­лень і проб­лем є гріх

Пред­став­ник Тер­но­піль­ської єпар­хії Ук­ра­їнсь­кої пра­вос­лав­ної цер­кви Мос­ковсь­ко­го пат­рі­ар­ха­ту про­то­і­є­рей Ге­ор­гій ПРО­КОП­ЧУК:

– Ми, ві­ру­ю­чі Ук­ра­їнсь­кої пра­вос­лав­ної цер­кви, у жод­но­му ра­зі не хо­че­мо бра­ти учас­ті в кон­флік­тах. Ми хо­че­мо прос­то мо­ли­ти­ся — і все. Мо­ли­мо­ся, перш за все, за спа­сін­ня ду­ші, за Ук­ра­ї­ну, за мир, за во­ї­нів. До­по­ма­га­є­мо ЗСУ одя­гом, про­дук­та­ми, ме­ди­ка­мен­та­ми — ді­є­мо, як ко­жен адек­ват­ний ук­ра­ї­нець. Проб­ле­ма в то­му, що в се­лах ви­ни­ка­ють нап­ру­же­ні си­ту­а­ції не так з пе­ре­хо­дом під ін­шу юрис­дик­цію, як влас­не з бу­дів­лею хра­му. З пе­ре­хо­дом проб­лем як­раз не­має: на­ші гро­ма­ди збе­рі­га­ють­ся у кож­но­му з проб­лем­них сіл. А як­що якась гру­па лю­дей має ба­жан­ня змі­ни­ти юрис­дик­цію — це їх­нє за­кон­не пра­во. Але все це має від­бу­ва­ти­ся від­по­від­но до чин­но­го за­ко­но­давс­тва, а не за рей­дерсь­ки­ми схе­ма­ми.

На­то­мість у за­кон­но за­ре­єс­тро­ва­ної гро­ма­ди, яка за­ли­ша­єть­ся в Ук­ра­їнсь­кій пра­вос­лав­ній цер­кві і має всі пот­ріб­ні до­ку­мен­ти, що зас­від­чу­ють пра­во во­ло­дін­ня хра­мом, на­ма­га­ють­ся змі­ни­ти ста­тут­ні до­ку­мен­ти та си­лою заб­ра­ти храм. Є ще один шлях — нав’язу­ван­ня Тер­но­піль­ською ОДА по­чер­го­во­го слу­жін­ня всу­пе­реч за­кон­ним ба­жан­ням лю­дей. Зро­зу­мі­ло, що лю­ди бу­дуть від­сто­ю­ва­ти свої свя­ти­ні, в яких во­ни мо­ли­ли­ся ро­ка­ми. Ті, хто праг­не за­во­ло­ді­ти хра­мом, заз­ви­чай ра­ні­ше в той храм не хо­ди­ли або хо­ди­ли ду­же рід­ко, хоч і жи­вуть на те­ри­то­рії пев­но­го на­се­ле­но­го пун­кту.

На по­чер­го­ве бо­гос­лу­жін­ня ми по­год­жу­є­мо­ся тіль­ки в кра­йньо­му ра­зі. За цер­ков­ни­ми ка­но­на­ми це склад­но. Ук­ра­їнсь­ка пра­вос­лав­на цер­ква — за­кон­на, виз­на­на всім пра­вос­лав­ним сві­том. Кон­фе­сія, яка на­зи­ває се­бе Ук­ра­їнсь­кою пра­вос­лав­ною цер­квою Ки­ївсь­ко­го пат­рі­ар­ха­ту, не є Цер­квою у все­ленсь­ко­му ро­зу­мін­ні. Від­по­від­но так зва­ні свя­ще­ни­ки Ки­ївсь­ко­го пат­рі­ар­ха­ту не ма­ють пра­ва мо­ли­ти­ся з на­ми на од­но­му прес­то­лі.

Як по­ка­зує прак­ти­ка, по­чер­го­ве бо­гос­лу­жін­ня ні­ко­ли не при­но­си­ло ми­ру в се­ла, приз­во­ди­ло до за­нед­бан­ня хра­ми. Крім то­го, про­ти по­чер­го­во­го бо­гос­лу­жін­ня при­хо­жа­ни на­шої цер­кви. У Ко­ло­со­вій, Ку­тах ві­ру­ю­чі не хо­чуть по­чер­го­во­го бо­гос­лу­жін­ня з ти­ми, хто їх об­ра­жає, не пус­кає в храм, зво­дить нак­ле­пи чи й зас­то­со­вує що­до них фі­зич­ну си­лу.

При­чи­ною всіх роз­ді­лень і проб­лем є гріх. І са­ме спіль­на бо­роть­ба з грі­хом у всіх йо­го про­я­вах мо­же при­нес­ти при­ми­рен­ня лю­дей од­них з од­ни­ми, спри­я­ти ста­бі­лі­за­ції як у цер­ков­них, так і в світсь­ких пи­тан­нях. Щоб пок­ра­щи­ти знан­ня ос­нов ві­ри і бла­го­чес­тя, пог­ли­би­ти ро­зу­мін­ня Єван­гель­ських іс­тин, по­ка­за­ти ду­хов­ну кра­су пра­вос­лав’я, про­во­ди­мо мі­сі­о­нерсь­кі зус­трі­чі: ду­хов­ні піс­нес­пі­ви, лек­ції, що під­ви­щу­ють ду­хов­ний рі­вень при­хо­дів, а від­по­від­но уне­мож­лив­лю­ють по­я­ву між­кон­фе­сій­них кон­флік­тів.

Ін­ша проб­ле­ма — за­хоп­лен­ня хра­мів пред­став­ни­ка­ми «Пра­во­го сек­то­ру». Во­ни їз­дять по се­лах, роз­кле­ю­ють лис­тів­ки, де свіч­ки при­рів­ня­ні до куль, во­ро­же на­лаш­то­ву­ють лю­дей. Та­кий ре­зуль­тат втру­чан­ня по­лі­ти­ки у цер­ков­ні спра­ви. Як­що б проб­ле­ми розв’язу­ва­а­ли по-людсь­ки, то їх уже дав­но вда­ло­ся б поз­бу­ти­ся. На­ші ві­ру­ю­чі йдуть на пос­туп­ки: за­мість по­чер­го­во­го ви­ко­рис­тан­ня хра­му для бо­гос­лу­жін­ня го­то­ві на­да­ти ма­те­рі­аль­ну під­трим­ку ін­шій гро­ма­ді для спо­руд­жен­ня хра­му або ж са­мі по­чи­на­ють бу­дів­ниц­тво. Але зде­біль­шо­го по­ро­зу­мін­ня не зна­хо­дять.

Що­до си­ту­а­ції з пе­ре­хо­дом в ін­шу кон­фе­сію, то в се­лах, де 90 від­сот­ків лю­дей ма­ють ба­жан­ня пе­рей­ти в Ки­ївсь­кий пат­рі­ар­хат і за­би­ра­ють храм, ми на ньо­го не пре­тен­ду­є­мо, хо­ча й зас­від­чу­є­мо, що сам про­цес за­хоп­лен­ня хра­му від­бу­вав­ся з по­ру­шен­ня­ми за­ко­ну. Та­ка си­ту­а­ція скла­ла­ся в Ку­ли­ко­ві і Ліш­ні Кре­ме­нець­ко­го ра­йо­ну. Ві­ру­ю­чі, що за­ли­ши­ли­ся в ло­ні УПЦ, хо­дять у храм у су­сід­ні се­ла. Про­ти дум­ки біль­шос­ті во­ни не пе­ре­чать.

Є се­ла, де лю­ди роз­ді­ли­ли­ся приб­лиз­но нав­піл: Ко­ло­со­ва, Ка­те­ри­нів­ка Кре­ме­нець­ко­го ра­йо­ну, Ку­ти — Шумсь­ко­го. А є і та­кі, де біль­шість на­ших ві­ру­ю­чих. Там при­хиль­ни­ки пе­ре­хо­ду у КП під­та­со­ву­ють під­пи­си, звер­та­ють­ся до міс­це­вих га­зет, зво­дять нак­ле­пи на УПЦ. Прик­ро, що ре­дак­ції не ма­ють ба­жан­ня пе­ре­ві­ря­ти ін­фор­ма­цію та дру­ку­ва­ти на­да­ні на­ми спрос­ту­ван­ня, роз­ці­ню­ють їх як роз­па­лю­ван­ня між­кон­фе­сій­ної во­рож­не­чі.

УПЦ МП вда­єть­ся до ма­ні­пу­лю­ван­ня ін­фор­ма­ці­єю

Ди­рек­тор де­пар­та­мен­ту у спра­вах ре­лі­гій і на­ці­о­наль­нос­тей Мі­ніс­тер­ства куль­ту­ри Ук­ра­ї­ни Ан­дрій ЮРАШ:

— На мою дум­ку, від­бу­ва­єть­ся аб­со­лют­но об’єк­тив­ний про­цес. Со­ці­о­ло­гія по­ка­зує, що біль­шість ві­ру­ю­чих в Ук­ра­ї­ні чіт­ко виз­на­чи­ла­ся зі сво­ї­ми юрис­дик­цій­ни­ми упо­до­бан­ня­ми або змі­ни­ла їх. За со­ці­о­ло­гіч­ни­ми да­ни­ми, 44 від­сот­ки пра­вос­лав­них ві­ру­ю­чих вва­жа­ють се­бе чле­на­ми Ук­ра­їнсь­кої пра­вос­лав­ної цер­кви Ки­ївсь­ко­го пат­рі­ар­ха­ту і тіль­ки 20 — Мос­ковсь­ко­го. А кіль­кість па­ра­фій МП у 2,5 ра­за пе­ре­ви­щує кіль­кість па­ра­фій КП. Тож ві­ру­ю­чі, мі­ня­ю­чи свої кон­фе­сій­ні прі­о­ри­те­ти, ре­а­лі­зу­ють це на прак­ти­ці: в ба­га­тьох па­ра­фі­ях від­бу­ва­єть­ся пе­ре­хід біль­шос­ті з од­ні­єї юрис­дик­ції в ін­шу. В Ук­ра­ї­ні впро­довж ос­та­нньо­го ро­ку бу­ло за­фік­со­ва­но сто та­ких ви­пад­ків. На Тер­но­піль­щи­ні їх бу­ло близь­ко де­сят­ка.

Звіс­но, що Ук­ра­їнсь­ка пра­вос­лав­на цер­ква, яка пе­ре­бу­ває в ка­но­ніч­но­му єд­нан­ні з Мос­ковсь­ким пат­рі­ар­ха­том, не хо­че втра­ча­ти па­ра­фії. І поп­ри те, що в біль­шос­ті ви­пад­ків під її юрис­дик­ці­єю за­ли­ша­єть­ся мен­шість ві­ру­ю­чих, во­ни ство­рю­ють опо­зи­цію, дек­ла­ру­ють своє аб­со­лют­но чіт­ке ба­жан­ня за­ли­ша­ти­ся в рам­ках МП. Са­ме то­му Ук­ра­їнсь­ка пра­вос­лав­на цер­ква в ка­но­ніч­но­му єд­нан­ні з Мос­ковсь­ким пат­рі­ар­ха­том на­ма­га­єть­ся при­вер­ну­ти ува­гу між­на­род­них ор­га­ні­за­цій.

Між­на­род­ні ор­га­ні­за­ції спіл­ку­ють­ся з усі­ма учас­ни­ка­ми цьо­го про­це­су. На пре­ве­ли­кий жаль, УПЦ МП вда­єть­ся у сво­їх по­ві­дом­лен­нях до зви­чай­но­го ма­ні­пу­лю­ван­ня ін­фор­ма­ці­єю: сам факт спіл­ку­ван­ня між­на­род­них ор­га­ні­за­цій із пред­став­ни­ка­ми УПЦ МП во­ни по­да­ють як до­ко­на­ний факт, що між­на­род­ні ор­га­ні­за­ції вис­лов­лю­ють стур­бо­ва­ність чи да­ють не­га­тив­ну оцін­ку цим про­це­сам. Від­по­ві­даль­но за­яв­ляю: що­най­мен­ше до цьо­го ча­су не бу­ло яко­їсь офі­цій­ної по­зи­ції між­на­род­них спос­те­реж­них мі­сій з цьо­го пи­тан­ня. Во­ни ба­чать і ро­зу­мі­ють усю склад­ність цьо­го про­це­су і все­біч­но вив­ча­ють си­ту­а­цію.

Крім то­го, 23 лю­то­го Гро­мадсь­ка ра­да що­до спів­пра­ці з ре­лі­гій­ни­ми ор­га­ні­за­ці­я­ми, яка діє при Мі­ніс­терс­тві за­кор­дон­них справ Ук­ра­ї­ни, об­го­во­ри­ла пи­тан­ня зви­ну­ва­чень з бо­ку Ро­сійсь­кої Фе­де­ра­ції, які ба­зо­ва­ні на дум­ках ок­ре­мих ді­я­чів УПЦ МП про те, що ні­би­то дер­жа­ва упе­ред­же­но ста­вить­ся до ре­лі­гій­них ор­га­ні­за­цій і фор­сує пев­ні про­це­си. Гро­мадсь­ка ра­да май­же од­но­го­лос­но, бо пред­став­ник УПЦ МП ут­ри­мав­ся, ух­ва­ли­ла дек­ла­ра­цію, в якій заз­на­че­но, що дер­жа­ва ні­ко­ли не про­ва­ди­ла упе­ред­же­ної по­лі­ти­ки що­до ре­лі­гій­них ор­га­ні­за­цій. На міс­цях від­бу­ва­ють­ся пев­ні су­пе­реч­ки й кон­флік­ти, але цен­траль­на вла­да все­біч­но спри­яє їхньо­му розв’язан­ню. А як­що і є пев­не упе­ред­жен­ня, то во­но ба­зо­ва­не на по­зи­ції ре­гі­о­наль­них влад.

На­то­мість на не­під­кон­троль­них Ук­ра­ї­ні те­ри­то­рі­ях Кри­му, Дон­ба­су від­бу­ва­ють­ся ма­со­ві, сис­тем­ні по­ру­шен­ня, включ­но з убивс­тва­ми і реп­ре­сі­я­ми що­до біль­шос­ті ре­лі­гій­них ор­га­ні­за­цій. То­му Гро­мадсь­ка ра­да ка­те­го­рич­но вис­ту­пи­ла про­ти спроб ок­ре­мих ре­лі­гій­них ді­я­чів і, тим па­че, ро­сійсь­кої іде­о­ло­гіч­ної ма­ши­ни ви­ко­рис­то­ву­ва­ти ці фак­то­ри для про­вад­жен­ня сво­єї кам­па­нії про­ти Ук­ра­ї­ни.

За­у­ва­жу, що Тер­но­піль­ська об­л­дер­жад­мі­ніс­тра­ція, зок­ре­ма від­діл у спра­вах ре­лі­гій та на­ці­о­наль­нос­тей, йо­го очіль­ник Ігор Куль­чиць­кий зай­ня­ли сто­від­сот­ко­во ви­ва­же­ну по­зи­цію. У тих ви­пад­ках, ко­ли гро­ма­да біль­шіс­тю сво­їх чле­нів дек­ла­рує ба­жан­ня пе­рей­ти в ін­шу Цер­кву, міс­це­ва вла­да від­по­від­но до стат­ті 8 За­ко­ну Ук­ра­ї­ни «Про сво­бо­ду со­віс­ті та ре­лі­гій­ні ор­га­ні­за­ції» пе­ре­ре­єс­тро­вує ста­тут у но­вій ре­дак­ції шля­хом фік­су­ван­ня змін на­леж­нос­ті ці­єї гро­ма­ди. Бо, нап­рик­лад, на Рів­нен­щи­ні вла­да піш­ла неп­ри­род­ним шля­хом: ре­єс­трує дру­гу па­ра­лель­ну гро­ма­ду і та­ким чи­ном зіш­тов­хує їх.

Нині часто можна почути, що головне у піст не їсти одне одного (ці слова приписують покійному митрополитові УПЦ МП Володимиру). Справді, під час Великого посту чи не найважчою з покут, але рятівною для протиборчих сторін, стало би примирення й порозуміння.

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram