На Тернопіллі вже десятиліття розвивають туризм. Чиновники придумують програми і проекти, на їх реалізацію виділяють немалі кошти, далі звітують, хваляться успіхами, влаштовують туристичні виставки, видають буклети. Та туристичний віз і досі не зрушився з місця. В той час, коли сусідній Львів, образно кажучи, захлинається від туристів, у Тернопіль заїздять лише поодинокі мандрівні групи. Область, на території якої найбільше замків, одне із семи чудес України — Дністровський каньйон, найвищий водоспад і ще багато родзинок досі залишається Terra incognita для українських і закордонних туристів. Про це пише Юля Томчишин на сайті Збруч.
Перегляньте також:
- На Донеччині загинув тернополянин Микола Головенко
- Графік вимкнення світла на Тернопільщині на 22 листопада
У чому причина такої ситуації та наскільки великий туристичний потенціал Тернопільщини, вирішили дізнатися троє мандрівників-ентузіастів: фотограф Тарас Хлібович, відеограф Андрій Кулян та тернопільський мандрівник і велосипедист Роман Задорожний. Вони здійснили двомісячну експедицію «Transimperia або Мандрівка старим кордоном», відвідали десятки сіл та міст нашого краю, відзняли кілька годин відео і зробили більше тисячі знимок. Про всі свої відкриття писали у соцмережах і вже зараз працюють над промоційним відеороликом.
Про Тернопільщину очима пересічного туриста, необхідність міфу та втрачений зв’язок поколінь — у розмові з Андрієм Куляном (автор ідеї) і Тарасом Хлібовичем.
Андрій КУЛЯН: «Наші діти побували у Тунісі, Мароко, Єгипті, але не знають рідного краю»
– Яка мета Вашої експедиції тернопільським краєм?
Тарас Хлібович: Оскільки я був прес-офіцером у військовій частині, то наш проект я назвав би диверсійно-розвідувальна група. Ми їздили по області громадським транспортом як пересічні туристи, без жодного пафосу чи супроводу, і помічали ті речі, на які місцеві жителі, зазвичай, не зважають.
Ось, до прикладу, збудували у Тернополі новий автовокзал. Гарна сучасна будівля. Але ввечері переночувати ніде, туалет закритий, кави випити ніде, неможливо зарядити телефон.
Як розвідники, ми побачили і зафіксували різноманітні нюанси і проблеми, які треба вирішувати. До прикладу, наявність банкоматів та можливість розрахунку карткою у магазинах — це справжня проблема, на яку ніхто не звертає уваги.
– Що, на Вашу думку, найбільше перешкоджає розвиткові туризму на Тернопільщині?
Андрій Кулян: У нас немає міфу. Щоб продавати продукт, потрібен міф та його наповнення. А для того, щоб його створити, продукт потрібно дослідити, дізнатися про його переваги і недоліки. Ніхто за 25 років незалежності адекватно, правдиво, сучасно не показував і не показує особливості Тернопільської області. Ми назвали нашу експедицію «Transimperia», тому що тут шматки двох колишніх імперій з’єднані докупи. А посередині місто, яке не виконує функцію обласного центру. Йому не вистачає для цього ресурсів та потужностей. Всі показують на Івано-Франківськ і Львів. Натомість Тернопіль — місто пенсіонерів і студентів, які є надзвичайно пасивними.
Вишнівецький палац
Ми взялися за цей проект, адже наша область — це така собі tabula rasa, про яку не говорять правду. Івано-Франківськ не боїться говорити, що на його території жили жиди, поляки, угорці і багато інших національностей. В Тернополі на день міста навіть не згадують про його засновника. Так ніби Яна Тарнавського не існувало.
Під час мандрівки старим кордоном ми побачили багато цікавого, і це варто популяризувати. Натомість наші діти побували у Тунісі, Мароко, Єгипті, але не знають рідного краю. Однак, щоб привабити сюди туристів, потрібно зробити продукт, який не соромно показати людям.
– Про розвиток туризму на Тернопіллі говорять вже давно. Для цього розробили десятки стратегій, та безрезультатно. Які помилки варто виправити, щоб ситуація зрушилась з місця?
Тарас Хлібович: Тернопільщина має ґрандіозний потенціал. Ми відкрили для себе дуже багато цікавих місць із своїми леґендами, особливостями, історією. Розвиток туризму — це не галочка, яку треба поставити для годиться. Це прибуткова справа. Це бізнес. Але для його розвитку потрібно щось робити. У нас немає якісної, кількісної і правдивої інформації про нашу область. Її потрібно вивчати і реально оцінювати. На жаль, ми втратили історичний зв’язок поколінь. Більшість не зацікавлена у відродженні цієї історії. Тому руйнуються замки, люди розтягують старовинне каміння, утепляють історичні будівлі і розфарбовують їх у жахливі кольори, завішують старовинні вулиці рекламою і антенами.
Міст у селі Плебанівка Теребовлянського району з підсвіткою виглядав би набагато привабливішим для туристів
Йдеться не лише про віддалені райони, а й про обласний центр. Тернопіль — це місто озера і спокійного релаксу на противагу Львову. Тому нам в жодному разі не потрібно мавпувати ані Франківськ, ані Львів з їхнім підходом до туризму. Вони знайшли свою нішу. Їм вдалося зберегти своє довоєнне обличчя. А Тернопіль, на жаль, його втратив. Тому нам треба діяти по-іншому, креативно, створювати міфи і популяризувати їх, і змусити інших у них повірити.
Андрій Кулян: Якщо у нас є залишки замку, то так потрібно писати у картах і путівниках. Це не замок. А то ми приїжджаємо — бачимо лише фундамент і руїни.
Ще нам потрібно використовувати наш історичний потенціал, який може привабити іноземних туристів. На Тернопільщині перехрещувалися різні культури, представники яких свого часу тут перебували і воювали. Це турки, угорці, французи, німці, австрійці, англійці, бельгійці та багато інших народів. На території Тернопільщини відбувалося багато важливих подій Першої світової війни, і місця, де вони відбувалися, теж могли б стати цікавим маршрутом.
Ще одна велика тема, яку можна було б розвивати, — це єврейство на Тернопіллі і загалом пошук родичів, людей, які тут народилися і мають тут своє коріння, але згодом були переселені чи просто виїхали.
Червоногородський замок тепер і колись
– Ви побували у багатьох містах і селах нашої області. Що нове відкрили для себе і що зрозуміли?
Андрій Кулян: Результатом нашої мандрівки стало багато цікавих ідей і задумів. Зокрема, ми хочемо прокласти тижневий маршрут по Тернопільщині із залученням підприємців, рестораторів. Також наступного року плануємо місяць їздити по області на велосипеді, щоб продумати цікаву мандрівку на двоколісному транспорті. Ми зрозуміли, що у нас ніхто не знає, що таке автентична кухня. Під час нашого проекту я постійно розпитував місцевих жителів, особливо людей похилого віку, про місцеві страви. Отак зупиняв бабусь і питав: що варила ваша мама? Адже у нас на всіх фестивалях готують шашлик. Туристів таким не заманиш. Тож ми плануємо ще одну кулінарну розвідку — будемо їздити у села, шукати старожилів і разом з ними готувати страви з їхнього дитинства. Тернопільщина — сільськогосподарська область. Однак ми зовсім не знаємо, як розвивалася ця галузь у нашому краї. Де музей сільського господарства, де історія гуралень, фермерства? І це ще одна ніша, яку можна розвивати.
Тарас Хлібович: Справжнім відкриттям для нас стали надзвичайні люди, які живуть у різних куточках нашої області і дійсно щось роблять, змінюють простір довкола себе.
Друге — це потенціал Тернопільщини, який потребує особливого креативного підходу.
Третє: у нас немає жодного нагляду за станом старих будівель та їх реставрацією. Інколи таке зроблять, що краще б не реставрували. Адже у такий спосіб лише зіпсували пам’ятку.
Четверте: Тернопільщина інфраструктурно не готова до туристів. Ні дороги, ні громадський транспорт, ні автовокзали. Щоб розвивати туризм на Тернопільщині, потрібно ще дуже багато працювати, і що найголовніше — хотіти змінюватися, шукати нові підходи та креативні рішення.
Юля Томчишин
06.10.2016
