Тамта Гугушвілі, тернопільська журналістка, презентувала в обласному центрі свою фотовиставку «Україна в портретах». Під час відкриття фотоекспозиції в арт-галереї «Бункер Муз» Тамта розповіла, що усі світлини зроблені цього року під час різних подій на Тернопільщині.
Перегляньте також:
- Опублікували креслення Ягільницького замку 1817 року
- У Тернопільській ОВА обговорили дотримання прав дітей у Новосільській спеціальній школі
«Упродовж року під час підготовки матеріалів для публікацій багато фотографувала, – розповіла журналістка. – Задумалась, чому б не відібрати деякі з фото і зробити виставку наших сучасників – відомих і пересічних українців?»
На світлинах Тамти – воїни АТО, діячі культури і мистецтва, представники духовенства, волонтери, переселенці, ветерани УПА. За словами авторки, через серію «живих», не постановочних фотопортретів їй хотілося відобразити суспільно-політичні настрої в Україні.
«Коли в соціальних мережах спілкуюся з друзями, вони запитують: як ситуація в Україні? Так, в Інтернеті є масив інформації, різні точки зору на те, що відбувається у нас. Але люди хочуть знати і якось зрозуміти, що ми тут відчуваємо, переживаємо. І цьому допомагає фотографія. Переглянула величезний масив світлин, зроблених цього року, і відібрала ті з них, які, на мій погляд, вартують того, щоб про цих людей знала не тільки Україна, а й світ. Повторюю, люди хочуть знати більше, ніж написано в Інтернеті. Попри все, що там є, є й дефіцит емоцій, нема того, як люди переживають, реагують на все, що відбувається тут, в Україні. От мене часто запитують, чи українці готові далі боротися? Так, відповідаю, і фотографії це засвідчують», – каже Тамта.
На запитання «Терену», чому обрала саме жанр портрету для виставки, Тамта відповіла: саме крупні кадри, портрети добре передають емоції.
«Обмежилась тематикою боротьби за Незалежність України: тут є ветеран УПА, майданівці, учасники АТО, хлопці і дівчата у формах, волонтери, – пояснила авторка. – Чому я тут так акцентую на волонтерах? Бо це ті люди, яким довіряють мільйони. У цьому не раз переконувалась, коли спілкувалася з тими, хто допомагає нашим бійцям, учасникам АТО. Є ще одна лінія – діти. І це не просто дитячі обличчя. Це діти, які мають певний успіх. Серед них – Алісія Захарко, юна художниця з Тернополя, яку занесено у Книгу рекордів України, є колективні портрети. Тут же – відомі і невідомі багатьом українцям люди, які творять історію держави – працюють, захищають Україну кожен по своєму. Хтось на передовій, хтось їм допомагає, хтось творить культуру, хтось працює у цеху. Усе – для того, щоб Україна була. І це дуже важливо. Йде війна, а країна живе, творить, розвивається. На портретах люди, які займаються різними справами, але всі вони нині разом творять історію України.
Запитую, чи Тамта не задумувалась над тим, щоб така виставка була пересувною, щоб її побачили у містах і містечках нашої області й інших регіонах, зрештою, за кордоном.
«Звичайно, якщо будуть певні пропозиції, то, безумовно, я готова на це. А поки що виставка доступна в Інтернеті, для перегляду на грузинсько-українському сайті. Чому на цьому сайті? Бо розумієте, коли Івана Марчука, чиє фото тут на виставці, у Грузії добре знають, то інших людей, які зображені на цих фото, – ні. Тому кожна фотографія має свій переклад і супровід, що це, наприклад, захисник аеропорту в Донецьку, а це – режисер, який знімав там фільм. А ось тут – фото ветерана УПА, який покинув Крим і живе нині на Тернопільщині і так далі. Тобто ми тут знаємо ці обличчя, знаємо цих людей, а за кордоном – ні, то й вирішила робити такий текстовий супровід-роз’яснення до цих фотографій. Бо емоції емоціями, але потрібен контекст, щоб люди уявляли собі ситуацію, яка зумовила ці чи інші емоції, переживання. Отже, прочитали, побачили і тоді вже відчули. Та я завжди кажу, що коли люди хочуть дізнатися, що відбувається в Україні, їм треба приїхати сюди. На жаль, фотографія, якою б виразною вона не була, не передасть увесь той спектр переживань, який є в конкретної людини у певний емоційний момент. Ось, пам’ятаю, коли була перша у цьому році відправка хлопців в армію, то там були такі емоції матерів, що жоден фотоапарат це би не передав. А перші переселенці з Донбасу, Криму… Ці очі, погляди, обличчя. І щоб все це відчути, треба пережити разом з українцями. Хтозна, можливо і ці фотографії підштовхнуть когось до того, щоб приїхати сюди, познайомитись з героями цієї фотовиставки», – говорить журналістка.
Тамта Гугушвілі розповіла хвилюючу історію однієї фотографії. На ній – Василь Кіндрацький, який минулого року у складі батальйону ОУН пішов захищати Україну від агресора. У момент, коли боєць приїжджав до Тернополя на презентацію книги Бориса Гуменюка «Вірші з війни», його сфотографувала Тамта. Василь встановив стяг ОУН на найвищій точці на шахті у Водяному, з якої видно Донецьк і позиції противника, і яка постійно перебувала під обстрілами. А 28 травня цього року він загинув під час танкового обстрілу позиції українських бійців «Шахта» поблизу села Водяне під Донецьком.
«Я свідомо не виставляла трагічні фото, останні світлини тих, кого рідні оплакують, похорони, прощання з ними. Є тут фотографія Василя Кіндрацького, він усміхнений, у формі. А його вже немає в живих… Тобто започатковується наступна лінія цієї і майбутніх фотовиставок – про Героїв, які не вмирають. Вони для нас живі, і ми про них пам’ятаємо», – каже Тамта Гугушвілі.
І ще один штрих. Фотографії, з яких сформовано виставку «Україна в портреті», ніде не були опубліковані. Але про кожного, кого тут зображено, Тамта писала у місцевій та всеукраїнській пресі. Так вже вийшло, що формати того чи іншого видання вимагали іноді більше тексту, аніж фотографій. Та молодий автор дала цим світлинам, так би мовити, «друге дихання» на фотовиставці.
Олег Снітовський
