У передостанній чи останній день травня на своїй сторінці у Facebook знаний і шанований мною історик, доктор наук Тарас Чухліб (Taras Chukhlib) повідомив, що в архіві, міркую – у Варшаві, віднайдено перепис міста Тернополя за 1637 р. За останні 100 з лишнім років – це найбільш знакова для історії міста архівна знахідна. І дав би Бог швидко опублікувати цей документ. Відомо про інвентар Тернополя за 1672 р. і він надрукований польською мовою наприкінці 19 століття. Є інформація, що в архіві у Варшаві зберігається інвентар маєтків князів Острозьких за 1620 р., правда неповний, тож не відомо, чи зберігся там опис Тернопільського ключа.
Оскільки пан Тарас завершив свій пост пропозицією «То може будемо повертати Тарнополю його історичну назву?», наведу аргументи, які покажуть повну недоцільність якогось «повернення». Це тим більше актуально, бо в інформаційному просторі час від часу навмання з’являються «бульбашки» про перейменування Тернополя. Тож звернемося до фактів історії, яких, наскільки зрозуміло, «тарнопольці» і їх прихильники не знають.
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
Насамперед про першовитоки назви міста: його заснував Ян Амор із Тарнова (прізвища Тарновський в 1540 р. ще було, його почали вживати у історичній літературі значно пізніше), але назвав за аналогією із Тарновим (Тарном) – містом, яке одідичили раніше предки Яна Амора і яке він успадкував.
Тернопіль заснований на українській землі (тут напрошується нова дискусія, бо є цікавий документ з королівської канцелярії 1546 р., який, по-перше, свідчить, що міста тоді ще не було – воно тільки будувалося, зводився замок; по друге, видається, що воно постало на південно-західній окраїні володінь князів Збаразьких – а це вже Волинь. І вір тоді фундаційній королівській грамоті про заснування «опідуму Тарнополє» в урочищі Сопільче Теребовлянського повіту Руського воєводства!?).
Від витоків міста в ньому домінували українці (їх, як знаємо, до початку 20 ст. називали русинами). Це підтверджує інвентар 1672 р., підтвердить також інвентар 1637 р. Красномовним є і такий факт: у 1921 р. нова чужинська влада, польська, організувала вибори у міську раду і поляки її «профукали», тобто українці переважили, через що місцева газета «Glos Polski» з відчаєм написала «Сором вам поляки!».
Дійсно, назва латинкою Tarnopol була офіційною впродовж усіх часів панування колоніальної влади. Кирилицею також писали таку назву. І тут зауважимо найцікавіше: у 19 ст., в добу пробудження малих націй, маємо прояви назви Тернопіль – і в рукописах, і в друці. Це свідчить, що впродовж попереднього історичного часу жителі-русини називали про себе родинне місто Тернополем. До речі, якось в одному номері львівського часопису «Rozmaitości» в середині 1830-х рр. я прочитав Ternopol – так автор нарису назвав місто, через яке проїжджав і яке вразило його своїм ставом: може у цій назві вкрався «друкарський чортик», а може автор написав, як почув.
А далі конкретніше. У 2002 р. опубліковані окремою книгою документи Головної Руської Ради – першої громадсько-політичної організації галицьких українців, що діяла у Львові в 1848–1851 рр. Це видання є у вільному доступі в електронній бібліотеці «Чтиво», перегляньте, будь ласка, і побачите, що тоді вживали різні назви – Тернопôль, Тарнопôль, Ternopol, Tarnopol. Отже, українці користувалися назвою Тернопіль фактично за 100 літ (!) до офіційного перейменування у 1944 р.
Із 1890-х львівське «Діло» писало зазвичай – Тернопіль. Ось один із ранніх матеріалів: у числі від 24 березня 1891 р. газета публікує допис «З Тернополя пишуть нам» (https://zbruc.eu/node/49383). І не відступилася від цієї назви аж до початку Другої світової війни. У час німецької окупації виходив у 1942–1944 рр. у Львові часопис «Тернопільський голос».
Якщо вже зачепили пресу, то давайте зайдемо на платформу LIBRARIA (https://libraria.ua/), уведемо в пошук слова Тернопіль, потім Тарнопіль і подивимося, котра назва коли і де переважала. Навіть київська «Рада», що виходила до Першої світової війни, друкувала першу назву. У Тернополі в цей час виходили газети українською «Червоний прапор», «Подільський голос», «Подільське слово» і я не буду вас просити вгадати із трьох разів, як вказувалося місто їх виходу.
Маємо ще один, фактично «вбивчий» аргумент на користь назви Тернопіль: впродовж 1891–1912 рр. у Львові як додаток до періодичного видання «Gazeta Lwowska» виходила українською «Народна часопись» – урядовий друкований орган для українців (цю газету нині можна вільно переглянути у цифровій бібліотеці Ягеллонського університету). Спочатку там писали Тарнополь, але вже з 1893 р. і в усі наступні роки читаємо тільки Тернопіль, навіть у розкладі поїздів. Оригінальна ситуація вимальовується: уряд «бабці Австрії» офіційно дозволив вживати кирилицею назву Тернопіль – як українці бажали. І що дивовижно: не зустрічав ніде якихось сумнівів, заперечень, протестів польських шовіністів, москвофільських перевертнів, австрофільських догідників проти цієї назви.
Таким чином, маємо очевидне: за піввіку до 9 серпня 1944 р. наше місто цілком офіційно, з дозволу австрійської влади, відповідно до закону називалося і писалося українською мовою – Тернопіль! Вам, сучасні «тарнопільці», потрібні ще інші докази?
Тоді продовжимо: історична розвідка отця Петра Білінського називалася «Тернопôль и єго околиця» (1893 р.) – це всі знають. Як і те, що у 1906–1914 рр. виходили щорічні звіти державної («цісарсько-королівської») української гімназії імені Франца-Йосифа в «Тернополи». Та що там австрійська пора: у 1921 р. маємо «Звіт дирекції державної ґімназії з укр. викл. мовою в Тернополи» – це вже польська влада з жорсткою цензурою дозволила.
Добре відомо про поштові кольорові листівки з написами «Tarnopol – Тернопіль» до війни 1914 р. Такий же напис – зліва Tarnopol, а справа Тернопіль – був встановлений на будівлі залізничного вокзалу з боку колій і він простояв до руйнації під час боїв за місто в липні 1917 р.
Відзначимо, що у невеликий період ЗУНР місцем виходу газет «Голос Поділля», «Український голос», «Українські вісті» вказаний Тернопіль. А в документах Української Галицької Армії (вільний доступ до них на Міжархівному пошуковому порталі) на певних бланках можемо побачити синій штам із написом «Окружна Військова Команда Тернопіль». Так свідчить історія.
У 1934 р. вийшов ювілейний альбом «Українські Січові Стрільці 1914–1920» (другий наклад з’явився через 2 роки) і там повсюдно читаємо – Тернопіль. Нагадаю, що це було за 10 років до офіційного перейменування міста радянською владою. Люди, які проливали кров за Україну, знали, як треба називати нинішнє «файне місто».
І ще один вельми промовистий аргумент: опинившись на Заході після Другої світової війни, українці-тернополяни постійно вживали таку назву свого родинного міста і не оскаржували якусь видуману теперішніми амбіційними «тарнопольцями» несправедливість офіційного перейменування його з «Тарнопіль» на «Тернопіль». Дивимося три томи збірника «Шляхами золотого Поділля», випуски (їх здається було 10) «Тернопільського бюлетеня», книгу тернополянина з діда-прадіда Богдана Остап’юка «Давній Тернопіль» (є на сайті «Diasporiana Електронна бібліотека»). Вони любили і розбудовували своє місто, знали його минуле і не сумнівалися, що правильна назва його – Тернопіль. І мали на це право!
Мабуть, достатньо. Нікого не буду переконувати, не хочу моралізувати і політизувати. Наведу лише слова нашого безсмертного Тараса, які нам навіки доречні:
Учітеся, брати мої!
ДУМАЙТЕ, ЧИТАЙТЕ,
І чужому научайтесь, −
СВОГО НЕ ЦУРАЙТЕСЬ…
Петро ГУЦАЛ,
кандидат історичних нау
