Талант українки, розстріляний гестапо…

Хто ця розкішна й упевнена у собі жінка, яку зазнимкував у зручному м’якому фотелі невідомий фотограф у 1937 році? Ви, звісно, впізнали, бо це Олена Теліга — талановита наша поетеса і надзвичайно віддана й палка діячка мельниківської ОУН.

Знаємо також, що її заарештувало гестапо і 21 лютого 1942 року розстріляло (один із німецьких офіцерів тоді написав, що «…я ще не бачив чоловіка, щоби так героїчно вмирав, як ця жінка»). А після всього цього про Олену Телігу на довгі роки всі ніби забули: для радянської України вона була стовідсотково «чужою», а для української діаспори — «не зовсім нашою».

Але чи знаєте, як життя гартувало Олену Телігу?

Уявіть собі, що після поразки УНР і зради петлюрівським урядом Західноукраїнської Народної Республіки, коли незалежна Україна на довший час зникла з політичної арени Європи, Олена Теліга разом зі своєю мамою — вчителькою з Поділля — ледве зводили кінці з кінцями, мешкаючи у Києві: продавали хатні речі, а 13-річна Оленка працювала за пайок на городах. І це було сумно і часами нестерпно, бо батько Олени Теліги — Іван Шовгенів — був міністром уряду УНР, і вони надіялися на кращу долю…

Скрута у їхній сім’ї настала така, що на початку 1930-х років Олена Теліга переїхала до Варшави, де змушена була працювати з музичними номерами у нічних кабаре, а в інший час — манекенницею, аж поки їй не вдалося влаштуватися вчителькою початкових класів.

Повернена зараз до українського життя пам’ять про Олену Телігу занадто «забронзована», часом видається, що з її біографії вихолощено все те людське (тут я не про її поезію), що формує кожного з нас. У такій своїй доліпленій і не зовсім правдивій іпостасі її життя буде цікаве лише для якихось хрестоматій з літератури, політично заангажованих екскурсів чи академічних видань.

Але в такому разі Олена Теліга аж ніяк не відкриється перед нами як гарна й талановита українка, яка у тих умовах, що тоді склалися, намагалася будувати своє життя так, як вона вміла, перемежовуючи свої, без сумніву, талановиті поезії зі своїми особистими феміністичними поглядами і разом з тим — із безпримірною відданістю боротьбі за українську державу…

Микола Бандрівський