Що Київ думає за Донбас?
А нічого хорошого Київ за Донбас не думає.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
Як, власне, і Донбас за Киів.
Якщо сьогодні провести у столиці України референдум щодо того, чи треба у разі звільнення окупованих територій їх годувати, абсолютна більшість киян проголосує проти. Так свідчать принаймні дані опитування, яке проводить мій депутатський кол-центр. Але, якщо у тих же киян спитати, чи підтримують вони особливий статус Донбасу, вони так само дадуть негативну відповідь. Адже кияни вкладають у це фонетично загострене словосполучення “особливий статус” зовсім інший зміст ніж ті, хто це слово взяв на озброєння. Їм здається, що це щось на зразок спецпенсій.
На щастя, ні.
Самоврядування і децентралізація передбачають не безконтрольне по відношенню до центру користування державними ресурсами, а передусім вміння регіонів самостійно виживати і користувати свій власний кошт натомість казеного.
Чому я за децентралізацію влади?
Тому, що децентралізація у фіналі має призвести до нової системи підрахунку голосів, як на президентських виборах, так і на парламентських. Системи, де рахується не голос голосуючого, а його вага у центральному бюджеті.
Більше заробляє область – більшу вагу голосу мають її мешканці.
І навпаки, дотаційні регіони мають не відігравати такої суттєвої ролі при підрахунку голосів, як це є сьогодні.
Така система підрахунку працює у Сполучених Штатах і усі розуміють її переваги.
Якщо б за такою системою проводилися, скажімо, вибори 2010 року, Янукович ні яким чином і ні за яких обставин не став би президентом нашої країни. Адже Донбас завжди мав червоне сальдо і жив за рахунок центрального бюджету. Власне так, як і Крим.
Вороги справжньої децентралізації заплутують виборця через свої маніпулятивні ЗМІ.
Влада натомість нічого не робить аби розтлумачити пересічному українцю переваги нової системи самоврядування. Більше того, ініціатори децентралізаціі не можуть навіть виразно відповісти, яким чином громада регіону зможе поскаржитися на “смотрящого” префекта органам центральної влади.
А далі все по Фрейду: саботаж, гучні заяви, некерованість, хаос.
А попереду між іншим місцеві вибори. За новим, але таким же недосконалим, як і старий, принципом. Принципом, якого люди не розуміють і розуміти не хочуть. Бо чим більше складнішають автомобілі, тим легшими вони стають у керуванні. Чому ж на виборах має бути інакше?
Тому, що маємо те, що маємо.
Врешті, побачивши результати виборів, центральна і місцева влади отримають кожен своє, як у тому відомому анекдоті про українського і російського прикордонників, коли, побачивши один транспарант, кожен прочитав його по – своєму. Один, як “Нехай щастить!”, а інший, як “Нех…й шастать!”
