Відразу за порогом твого дому відкривається широкий світ, неймовірні краєвиди. Майже у кожному містечку і селі нашої області можна надибати на історичні та архітектурні пам’ятки, відпочити душею. Часом не треба далеко їхати, щоб отримати чималу порцію позитиву. Так, за декілька кілометрів від мого села і під самісіньким Бучачем розташувалося мальовниче село Підзамочок.
Перегляньте також:
Тут другий рік поспіль з метою привернення уваги внутрішніх і зовнішніх туристів проводять свято старого замку. Цьогоріч урочистості відбулися 4 вересня. Програма святкування складалася з виступу місцевих талантів і концерту тернопільських зірок. На відміну від доволі розкручених об’єктів, у Підзамочку не було надто людно, а було по-домашньому затишно і комфортно. Усі приїжджі відразу впадали в око місцевим і їх ретельно розпитували, з якого міста приїхали і звідки дізналися про подію. Саме так і познайомилися з сільським головою.
За годину до початку офіціозу організатори перевіряли апаратуру, діти повторювали свої номери, а літні жінки займали перші місця в імпровізованій глядацькій залі, яка пахла свіжою деревиною. На всіх подібних святкуваннях у нас не беруть до уваги, що людям доводиться сидіти на цих лавочках по декілька годин під палючим сонцем. Погода 4 вересня була досить спекотна. Жінки і чоловіки рятувалися парасолями і газетами. Потрібно віддати належне і витривалості людей, які прийшли підтримати свою молодь і послухати тернопільських зірок.
Поблизу сцени можна було освоїти ази виготовлення глиняних виробів. Цьому мистецтву навчав колоритний чоловік, який за типом поведінки, висловлюваннями і зовнішністю дуже нагадував персонажа українського ситкому (ситуаційна комедія) «Країна У», а саме діда Петра з «Одного разу під Полтавою». Приїхав майстер на святкування з Гусятина.
Розпочалося святкування з молитви і благословення священика, виступу сільського голови.
Зазначимо, що замок збудований Яном Бучацьким-Творовським у 1600 році з місцевого пісковику, у якого незвичний, темно-червоний колір. Твердиню розташовано на високому пагорбі над річкою Стрипа, звідкіля відкривається чудовий краєвид на річкову долину і сусідні пагорби. Це була допоміжна твердиня до бучацького замку. Загалом Бучач унікальний тим, що в районі 20 км навколо міста є чимало фортець. Це міг бути цілком повноцінний туристичний маршрут, який не поступався би уже відомому туру Збараж-Вишнівець-Кременець.
Сьогодні від замку залишилися оборонні мури висотою до трьох метрів, вежі, руїни палацу, арковий в’їзд з таблицею та гербом. Напис на таблиці свідчить про історію заснування та будівництва замку. Над брамою частково зберігся мурований прохід між баштами. Ворота та арка над ними збереглися найкраще.
Короткий північний бік стіни замку займав палац, від якого залишилися лише фрагменти стін. Після смерті Яна Бучацького-Творовського, його сестра Катерина (Katarzyna) вийшла заміж за Анжея Потоцького (Andrzej Potocki), відповідно замок перейшов у власність Потоцьких. Далі власником замку був Стефан Потоцький (Stefan Potocki) (помер в 1631 р.). Наступним власником замку стала Марія Могилянка (Maria Mohylanka), донька молдовського господаря.
У 1648 році замок штурмувала козацька армія. Відомо, що обороною замку в той час керував Ян Потоцький (Jan Potocki). В 1665 та 1667 роках безуспішно замок штурмували татари. В 1676 року замок зруйнували турки. З того часу замок, як оборонну споруду не використовували, та переобладнали під житло. До 1780 року замок належав родині Потоцьких (Potocki). За Австро-Угорщини , з 1772 року, замок почав занепадати, що спостерігається і зараз.
У XIX столітті на території замку працювала паперова фабрика, а стіни фортеці розбиралися на будівельні матеріали. Але, за згадками місцевих жителів, основний «удар» по фортеці, був нанесений в 1946 році, коли каміння стін та палацу розібрали на будівництво колгоспних ферм та клубу. До речі. якщо уважно вдивитися в мури поблизу сільських хат, то чимало замкового каміння там закладено.
І хай сьогодні в Підзамочку з твердині залишилися руїни, але вони цікаві для туристів, проведення змістовних і тематичних атракцій. До речі, на свято замку цього річ приїхало навіть декілька гостей з Польщі.
Звичайно, трохи око ріжуть торгові ряди з китайським товаром, але тішить те, що продають українську книгу, вчать молодь давнім мистецтвам і наповнюють життям залишки давніх оборонних мурів. Та й природа тут така, що її краса зцілює душу і налаштовує на позитив.
