Свобода слова чи маніпуляція
Одним із ключових елементів демократії є свобода слова. Громадянин отримує інформацію з різних джерел і на підставі наявності або відсутності власного критичного мислення робить висновки про процеси, події, того чи іншого лідера або діяльність соціальних груп.
В Україні справжня свобода слова давно закінчилася. Остаточно — ще з початком епідемії ковіду. Вже тоді поступово «закручувалися гайки» щодо вільного висловлювання. Тепер маємо «абракадабру», яку обслуговує нинішнє політичне керівництво. А воно, своєю чергою, узалежнює себе — власноруч.
Прописана ними інформаційна стратегія, де спочатку запустили єдиний марафон і проплатили його з державного бюджету на мільярди гривень, співала осанну «сонцесяйному» і його 5–6 дефективним менеджерам. Згодом це почало викликати в багатьох відразу. Сьогодні його дивиться лише близько 15% користувачів.
Водночас багато людей втекли в соціальні мережі. Але й тут чекала «засада»: нинішня владна команда найняла неймовірну кількість «живих» ботів — людей із реальними акаунтами, які за немалі гроші просувають наративи прославлення. Критика їхнього кумира автоматично сприймається як вороже ІПСО. Такої ж політики дотримується і «лідер опозиції», який, «во славу» собі, ймовірно, утримує трохи меншу ботоферму.
Однобокість і симетричність влади та її дзеркала витіснили реальну альтернативу і повернули глядачів до споживання інформації з того ж єдиного марафону.
За моїм відчуттям, сьогодні менше ніж 50% українців дивляться єдиний марафон, а решта — споживає інформаційні продукти від двох дзеркальних ботоферм, які відрізняються лише масштабом.
Зрозуміло, що в соцмережах є й інші думки, але їхній голос слабкий. Ботоферми «лідерів» здатні масово атакувати акаунти опонентів, надсилаючи тисячі скарг, через що акаунти блокуються. У результаті альтернативних думок у публічному просторі дуже мало.
Сьогодні українське суспільство перебуває в спотвореному й ущербному інформаційному потоці. Недолугі за змістом, але спритні шахраї, в угоду владі та за гроші, засмічують мізки людей, не даючи різносторонній і об’єктивній інформації бути почутою. Саме тому в інформаційному просторі більше «ляльок на тиждень», ніж людей, здатних творити реальну конструктивну дискусію.
Очевидно, війна заганяє психологічний стан багатьох українців у тенета постійного прикордонного стресу.
Нинішні соціологічні дослідження, які стверджують про 66–70% довіри до того, хто сидить у кабінеті на Банковій, частково спотворені. Але в основному — це результат інформаційних маніпуляцій і сміття, яке щодня сиплеться в мізки людей.
Я багато їжджу фронтом і країною — й іноді чую від притомних людей підтримку «хутспи лідерів»: «Ото наш дав Трампу в Овальному кабінеті!» Я запитую: що «дав»? Що зробив? Хіба його босяцька поведінка бодай на мікрон наблизила нас до перемоги? Чи стало вам краще жити? Чи це стало запорукою щасливого майбутнього вам і вашим дітям? Звісно, ні. То що ж він «дав»? Вам подобаються босяки? Їхня поведінка лише погіршує ситуацію на фронті й унеможливлює безпечне майбутнє. То чому ж ви тішитеся?
Сьогодні багато говорять, який молодець Зеленський, бо не підписав якісь угоди, протистоїть комусь… У мене таке враження, що багато українців посадили собі на голову царя, який, залежно від настрою, спричиняє ті чи інші дії. Виходить, ми самі заперечуємо суб’єктність власну, української нації, пасіонаріїв, які боронять наше життя. Виходить, що вчорашній блазень може, згідно зі своїми уподобаннями, вирішувати долю країни. А ви не замислювались, що якщо він підпише незаконні домовленості — йому не буде куди повертатися? Тоді вже точно доведеться нести відповідальність і пояснювати: що саме було підписано?
Маємо зупинити цей інформаційний спам і маніпуляції. Бо, на жаль, навіть якщо дехто з «опозиційних блогерів» пише щось критичне на адресу влади — вони все одно час від часу, мабуть, за немалі гонорари просувають наративи, вигідні тій же владі.
Сьогодні маємо сфокусуватися: чи ведуть позиція, дії, принципи й цінності того чи іншого лідера до перемоги? Чи вказує він шлях до безпечного і заможного майбутнього — чи ні?
Без критичного мислення не буде української єдності.
Без критичного мислення не буде перемоги.
Без критичного мислення не буде майбутнього.
Але як би там комусь не хотілося — ми все одно переможемо.
Павло Жебрівський